Через 40 років моя рідна сестра Марина згадала про спадщину. Важко навіть уявити, що таке буває, адже стільки часу минуло.
Вона мені телефонує постійно, каже що їй нема де жити, тому я повинна впустити її в нашу хату в селі.
В нашій родині сталася дуже цікава історія. Марина вийшла заміж у 20 років, до того ж, дуже вдало.
Її чоловіком став Іван, родина якого була найбагатшою у всій нашій окрузі.
Наші батьки у придане дали сестрі величезну земельну ділянку, вона сама так захотіла.
А мені залишилася місія доглянути батьків у старості, за що я отримала їхній будинок.
У Марини з Іваном народилася дочка, жили вони дуже заможно, до нас сестра ставилася доволі зверхньо.
У Івана на той час була машина Волга. Марина якось їхала з чоловіком, а я йшла з дітьми по дорозі пішки, то вони просто проїхали повз, наче попри чужу людину.
Вона взагалі з нами знатися не хотіла, бо соромилася нас чи що.
Дочка Марини і Івана в свій час теж дуже добре вийшла заміж, і пішла жити до чоловіка в його трикімнатну квартиру.
Там ще жила дівчина-родичка, яка залишилася сиротою.
А Іван в цей час якраз будинок добудував, і Марина збиралася переселятися в нього.
Та тут на неї чекав сюрприз – Іван захотів розлучення, бо у нього з’явилася інша.
Я не знаю усіх деталей, але закінчилося все тим, що Марина пішла від чоловіка не отримавши від нього нічого.
Оскільки їй нікуди було йти, то вона переїхала у трикімнатну квартиру до зятя.
Там сестра відразу почала хазяйнувати, і перше, що вона зробила, це виселила дівчину-сироту, яку покійна мама зятя просила доглянути як рідну.
Розхазяйнувалася Марина так, що зять не витримав і почав їздити на заробітки.
Так тривало 15 років, а потім у зятя Марини теж з’явилася інша жінка і він пішов з сім’ї.
Сестра моя не переставала нарікати на нього, а все тому, що не було його заробітчанських грошей.
При цьому Марина з донькою і внучкою залишалася жити в тій трикімнатній квартирі зятя.
І ось цього року зять купив своїй доньці, внучці Марини, однокімнатну квартиру, а свою трикімнатну вирішив продати.
А своїй колишній дружині і колишній тещі дав місяць для того, щоб вони вибралися з його житла.
Марина нічого кращого не придумала, як згадати про те, що у нас в селі є будинок наших батьків, який по документах зараз належить мені.
Ми в ньому не живемо, але я планувала подарувати його своїй доньці.
Сестра наполягає на тому, що вона туди переїде хоч на трохи.
Але я розумію, що це на трохи не буде, вона вже до зятя так на трохи приїхала, а прожила там майже 20 років.
Знаючи Марину я розумію, що якщо вона переїде в село, то там вже і залишиться.
Що робити, не знаю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
