Ми з чоловіком все життя самі працювали і дочку так виховували. Постійно говорили їй, що треба вчитися, треба мати гарну роботу, це також важливо, як бути хорошою мамою і дружиною. Перед очима у неї був приклад мій, моєї мами та свекрухи, бабусь – всі працювали, ніхто вдома не байдикував.
Дочка в школі вчилася добре, в університет поступила сама, вчилася на бюджеті, спеціальність вибирала сама, їй подобалося. Ми не втручалися, їй потім жити життя і працювати. Ми очікували, що її чекає блискуче майбутнє.
Але на останньому курсі дочка зустрілася з Сергієм, він старший за неї на вісім років, познайомилися на одній з конференцій, він уже працював в тому напрямку, який вибрала дочка. Швидко зійшлися, зустрілися, а потім мало не відразу після закінчення одружилися.
Проти її обранця ми з батьком нічого не мали, просто вважали, що рано вона зібралася заміж. Їй би зараз озирнутися в житті, на роботу вийти, вона ж мріяла цим, а вона вдома осіла. Сергій її до себе перевіз, в сусіднє місто. Там у нього житло і робота, обіцяв і дочку влаштувати.
Але місяць, другий, третій, як дочці не подзвониш, вона все без роботи сидить, до нового міста звикає. Я питаю, чого її чоловік не влаштує, обіцяв же начебто, а вона каже, що у них там зараз якісь кадрові перестановки і поки всім не до цього.
Через пів року після весілля вона нас з батьком обрадувала, що ми скоро станемо бабусею і дідусем. Вона вже на четвертому місяці. Питання про роботу відпало саме собою, куди їй було в такому положенні йти і навіщо. Чоловік заробляє, нехай вдома сидить, до материнства готується.
Зятя цілком влаштовувало, що дружина сидить вдома і не працює. У їхній родині це норма, його мама теж працювати вийшла тільки в п’ятдесят років, тому що нудно вдома стало, але як про внучку мова пішла, обіцяла звільнитися, щоб допомагати невістці. Їй там ближче, мені важче підбігти.
Народилася внучка, ми їздили на виписку, радості скільки було! Але ми вранці приїхали, ввечері поїхали, не хотіли нікого обмежувати, та й на роботу вранці треба було. Сваха мене запевнила, що одну молоду маму не кине, щоб я не хвилювалася.
Слово своє вона стримала, майже кожен день приходила допомагати. Дочка завдяки свекрусі встигала все вдома все зробити, поїсти приготувати і відпочити.
Я дочці з часом почала натякати, що пора б і на роботу виходити. Якщо зі свекрухою так пощастило, що вона готова повністю онукою займатися, то втрачати на декрет два з гаком роки не треба. У неї і так досвіду ніякого немає, а час йде.
Але до моїх порад дочка не прислухалася. Сказала, що це її перша дитина, вона хоче бачити, як дочка росте, тому що наробитися вона ще встигне, а повторити дорослішання дочки не зможе. У грошах же у них потреби немає, чоловік добре заробляє.
Я тоді погодилася, може і права дочка, діти важливіше. А через пів року з’ясувалося, що дочка знову в положенні. Старшій внучці тоді рік виповнився, коли дочки третій місяць поставили. Лікарі говорили, що буде хлопчик. Різниця між дітьми вийшла маленька, але у дочки на підстрахуванні є свекруха, яка пообіцяла, що і з другим онуком допоможе.
Вісім років пройшло, як дочка заміж вийшла. За цей час я багато разів піднімала тему про її роботу. Душа була не на місці. Що ж це таке – мати двох дітей, яка жодного разу в житті ні копійки не заробила? Все у неї знаходилися відмовки, то діти маленькі, а з двома свекрусі складно, то треба зустрічати зі школи, водити на гуртки.
Зараз вона просто говорить, що це не моя справа, що вони з чоловіком самі розберуться, як їм жити. Мовляв, у мене грошей не просять, живуть на свої, і добре живуть, краще багатьох. А я просто чіпляюся зі своєю роботою.
Але я не чіпляюся, а щиро переживаю. У нас в родині чоловік теж заробляв достатньо, щоб я могла не працювати, а я все одно працювала. Тому коли чоловіка раптово не стало, я не залишилася біля розбитого корита, сама себе можу утримувати. А якби я міркувала як дочка, то мені куди треба було йти? Тільки якщо до зятя на шию, тому що мої батьки мені допомогти б не змогли при всьому бажанні, дочка не працює.
У дочки чоловік хороший, але статися може все, що завгодно. Якщо піде, це не так страшно, хоч аліменти платити буде, якась допомога. А якщо його просто не стане, то все. Але кому на роботу потрібна буде жінка з двома дітьми, яка ніколи не працювала і нічого не вміє. Навіть диплом не допоможе, тому що вона вже все забула і досвіду немає ніякого.
Я про дочки і онуків переживаю, а вона думає, що мені просто з заздрості хочеться, щоб вона працювала.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
