Донька моя мене неприємно здивувала, я навіть і подумати не могла, що вона на таке сподівається.
Я 16 років за кордоном працювала, заробляла гроші, щоб житлом усіх забезпечити. Насамперед, я про себе думала, бо давно будинок хотіла.
У мене є єдина донька. Вона заміжня, має двох діток.
Як я в Італію поїхала, я їм свою квартиру двокімнатну залишила, навіть переписала її на доньку, щоб зять мав бажання там господарювати.
Років 5 тому донька мою маму з села була змушена забрати. Зять відразу запитав, чи можна їм бабусин будинок продати, бо йому машина для роботи потрібна.
Мама була не проти, то ж я теж погодилася. Діти продали хату в селі, і купили собі авто.
Я їм трохи допомагала, але в основному я всі гроші відкладала, бо розуміла, що покупка будинку – це серйозна справа.
Будуватися я не хотіла, бо це би зайняло багато часу, і треба було мати когось, хто би погодився керувати цим будівництвом.
Донька дітьми зайнята (у мене двоє онуків), а зять на роботі постійно.
То ж я вирішила, що знайду собі гарний варіант вже готового будинку. У нас в районі люди хатів набудували, а жити там нема кому, тому зараз багато нерухомості продається.
Я підшукала собі підходящий варіант, і ціна мені підходила, і місцезнаходження, тому я купила вже готовий будинок.
Єдине, мені довелося зробити там невеликий косметичний ремонт.
Та раділа від покупки я недовго, бо моя донька заявила, що мені не пасує одній розкошувати в такому величезному будинку, в той час, як вони всі тісняться в двокімнатній квартирі.
Донька мене звинуватила в тому, що якби не я, то її чоловік давно б на заробітки поїхав. А я їм казала, що він біля сімї потрібніший, а на житло я сама зароблю.
Так, я так говорила. Але ж я і забезпечила їх житлом – я їм квартиру віддала, просто так.
А маму свою я до себе в будинок заберу. Я вже про це їм повідомила.
Так що, хочуть, хай ображаються, але свій будинок я віддавати нікому не збираюся.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.