У нас наближалася зустріч випускників, а тут я, випадково, свою однокласницю колишню зустріла і відразу поцікавилася, чи вона з чоловіком прийде. Наталя тоді вперше розповіла, що чоловік залишив її, нічого не взяв, пішов від неї, але пішов не просто так

Коли Наталка та Матвій ще в молоді студентські роки, на самому початку дев’яностих, з’їхалися та стали жити разом, цивільні шлюби вже нікого не дивували на той час.

Тільки мама Наталі була незадоволена.

– Якось це не по-людськи у вас виходить зовсім, дочко, – зітхала вона. – Не зрозумієш, чи то він тобі чоловік, то чи що? А дитина у вас з’явиться, що тоді?

Але хто ж в таких справах слухає маму. До того ж Наталя була щиро впевнена, що весілля буде з часом, не зараз, так пізніше – але все у свій час, сподівалася вона.

Та й Матвій говорив всім, мовляв, не бійтеся, весілля буде. Дайте термін, встанемо на ноги – тоді відгуляємо. А з дітьми ми поки не поспішаємо.

Минали роки. Напівголодне студентське життя залишилося в минулому. Наталя з Матвієм одягнулися гарно, з’їздили за кордон, купили непоганий автомобіль.

Згодом разом переїхали в свою новеньку двокімнатну квартиру. Загалом, що називається, встали на ноги.

Тільки Наталя чомусь все частіше замислювалася та сумувала.

– Ти чого така?, – запитала її одного разу прямо подруга Валентина. – Адже все у тебе є, що лише може бажати молода жінка в твоєму віці. Квартира, добре оплачувана робота, коханий чоловік, за яким ти, як за кам’яною стіною.

– Ех, – зітхнула Наталя у відповідь. – Справа в тому, що як раз чоловіка-то і немає. Офіційного. Ми ж не є зареєстрували свій шлюб, просто разом живемо, виходить. А мені вже 28 років зараз, час так швидко біжить. Я дитини хочу, хочу бути мамою.

– Так народжуй, звичайно! Матвій, я думаю, не проти. Так?

– Матвій, звичайно, не проти. Але, розумієш, народжувати не в шлюбі я не буду. Не хочу. А Матвій тепер і щось зовсім мовчить. Тобто про весілля тепер навіть не заїкається. Я розумію, на сьомому році спільного життя святкувати весілля смішно, але тим не менше якось узаконити стосунки перед народженням дитини треба обов’язково, як на мене.

– Так скажи йому прямо, не варто тут мовчати чи соромитись чогось, – здивувалася подруга. – Мовляв, давай одружуватися та планувати дитину.

– Ні, одруження – справа добровільна. Вмовляти я не буду нікого на це. Матвій повинен сам прийняти рішення, зробити пропозицію і так далі. Щоб ніколи ніхто не міг сказати, що я його на собі одружила. Або, ще того гірше, одружилися через живіт.

– Як в кіно, так?, – глузливо запитала Валентина. – Ресторан, кільце, так? Щось ти дуже мудре говориш, Наталю. А я ось своєму Петрові прямо сказала, що давай одружимося, бо я чекаю дитя. І якби я так йому не сказала, то б досі ми з ним ще не були одружені. Хоча зараз живемо щасливо, ні про що не шкодуємо. Даремно ти так, а я вважаю, що нічого недоброго тут немає.

– Може бути і дарма, – зітхнула Наталя. – Але це не мій метод. Я буду чекати серйозного рішення і усвідомленої пропозиції від Матвія.

– Чекати ж, звісно, можна, але треба ж щось і робити, – наполягала Валентина. – Поговорити з ним якось тактовно. Натякнути. Подруг підключити. Родичів. Час спливає швидко, роки минають, щоб ти потім не шкодувала про втрачений час.

І робота закипіла. Подруги склали графік річниць своїх власних весіль – у кого «рожеве», у кого «ситцеве», у кого «порцелянове» – і старанно запрошували Матвія відзначати подібні торжества. В ході свята обов’язково згадували романтичні моменти сватання, багатозначно дивлячись на Матвія, постійно натякаючи йому на одруження.

– Як гарно все, – щиро говорив Матвій. – Вітаю від щирого серця! Радощів вам та любові! Ми теж вже який рік живемо, Наталю, разом? Боже мій, ось час летить, зараз би теж відзначали! А восьмий рік – це яке весілля, ха-ха?

Матвій приходив в гості в сім’ї з дітьми, і проінструктовані чоловіки подруг вели ніби як ні до чого не зобов’язуючі бесіди на тему «як же чудово бути батьком».

А Матвій із задоволенням дивився на чужі дружні сім’ї, маленьких веселих діток, чарівних дочок і розумненьких першокласників, але потрібних усім висновків чомусь не робив, проявляючи крайню ступінь нетямущих:

– Одружуватися? Ну не знаю. Нам і так добре. Стільки років прожили вже з Наталею разом і зараз гулянку влаштовувати? Смішно навіть – я що, хлопчисько сімнадцятирічний, на коліна в ресторані падати? Дитина з’явиться – зареєструємося без проблем, а просто так – і сенсу немає. Та й Наталі самій напевно це не треба. Вона ж мовчить.

Матвій ніяк не розумів натяків, а Наталка зовсім не хотіла «вмовляти» і розмовляти безпосередньо, і самі ініціативні подруги скоро визнали ситуацію безнадійною.

Час потік далі. Події змінювали один одного, як у калейдоскопі. Згодом Наталя якось віддалилася від подруг своїх, і новини про їхню сім’ю стали надходити нерегулярно і з запізненням.

Якось зимовим вечором Валентина зіткнулася з Надією в універмазі.

– Ой, як добре, що я тебе зустріла, – защебетала Валентина. – Дзвоню тобі, а ніхто не відповідає. Ти номер змінила, чи що? У нас же кругла дата випуску в цьому році. Ви з Матвієт йдете чи ні?

– З Матвієм я вже нікуди не йду, – просто та сумно мовила Наталя. – Ми розійшлися. Хоча – що означає розійшлися, ми ж адже і одружені не були.

– Вибач. Я не знала, – пригнічено сказала Валентина. – Підемо, посидимо кудись?

– Та нічого страшного. Це життя, – сумно розповідала Наталя за столиком в кафе, помішуючи ложечкою остиглий чай. – Хоча, звичайно, як сніг на голову. Швидко все вирішилося, буквально протягом тижня. Виявляється, якась лаборантка там чекала дитину. Він батько, звісно, дитини цієї. Мене перед фактом поставив відразу – я вже йду, вибач, і все. Тут же заяву подали вони, наскільки я знаю, розписалися, взимку чекають дитину. Матвій молодець, ділити зі мною нічим не став, пішов буквально в чому стояв. Ну а я тепер починаю все спочатку. Думаю, потрібно було народжувати, зараз хоча б дитина була. Так я і не зрозуміла – була я заміжня чи ні. Ну та що тепер. Гаразд, піду я.

Валентина зі співчуттям дивилася вслід своїй подрузі, але вона переконана, що та сама в усьому винна, що тут сказати. Невже не так?

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page