Останніх 15 років я про сім’ю сина нічого не чула. Відколи його не стало, невістка забрала їхню доньку і поїхала в невідомому напрямку.
Дітей у мене було двоє: старший син Іван, і молодша – донька Ірина.
Іван мій перший раз одружився з дівчиною з нашого села, вона мені дуже подобалася. Прожили вони майже 10 років, але у них не було дітей.
І тут, наче грім серед ясного неба, я дізнаюся, що мій син іде від дружини, бо у нього є інша жінка.
Я намагалася відмовити його від цього вчинку, та він не став мене слухати, бо та жінка вже чекала від нього дитину.
Народилася дівчинка, внучку я прийняла, але її маму – ні.
Друга дружина мого сина, Ольга, мені не подобалася, бо я вважала, що вона розбила сім’ю сина.
В цій ситуації мене тішило лише одне – те, що у сина є дитина, а у мене онука.
Проте, коли дівчинці було 10 років, мого сина раптово не стало. Відтоді я не бачила ні невістку Ольгу, ні онучку Настю.
Минуло 15 років. І тут до мене заявилася жінка, в якій я заледве впізнала Ольгу.
Вона прийшла до мене не просто так. Невістка вирішила, що частину спадщини, яка мала б належати Івану, я маю переписати його доньці Насті.
Я розгубилася, бо все майно я збиралася переписати на свою доньку, яка весь цей час живе біля мене в селі.
У Ірини є чоловік і двоє дітей, вони весь цей час дбали про мене, про наш добробут.
У нас на подвір’ї є дві хати – одна велика (то донька з зятем її добудовували), а інша, маленька літня кухня, в якій я живу, адже мені вже багато не треба.
Все майно поки-що належить мені, але з часом я планувала переписати все на Ірину.
І тут з’явилася невістка, і стала впоминатися за частку для внучки.
Про будинок навіть мови не може бути. Він точно перейде доньці.
Внучці я могла б переписати свою хатину. Але чи не принесе це потім ще більших непорозумінь. Адже і моя хата, і будинок доньки знаходяться на одному подвір’ї, і як вони потім його поділять?
У мене більше нічого немає, що я б могла запропонувати внучці, тому як правильно вчинити в цій ситуації – я не знаю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
