– У моєї свекрухи якраз день народження був на минулому тижні, їй виповнилося 62 роки, дзвонили вітати ми її всі разом – ми з чоловіком Олександром та синочком Іванком, по відеозв’язку! – розповідає 35-річна Олеся. – Ну, традиція у нас така по великих святах, що ми їй телефонуємо і спілкуємося усі разом. Вона за привітання нам щиро подякувала, і каже нам – добре, мовляв, що ви всі зібралися, у мене як раз оголошення для вас є, стосується всієї нашої родини!
– Хм. Цікаво! Звучить інтригуюче! Аж нетерпиться почути.
– Так. Каже нам, майте на увазі, доробляю я останній рік на роботі своїй, до 63-ох планую виходити на пенсію і переїжджати до вас, в столицю. У старості житиму з вами.
Треба сказати, свекруха у Олесі ідеальна: за 12 років спільного життя з її сином Олександром у невістки не було з нею ніяких проблем і непорозумінь. Можливо, це все пояснюється тим, що досі свекруха жила дуже далеко від свого сината його дружини в маленькому містечку.
За всі ці роки бачилися вони нечасто: після весілля з’їздили разом на малу батьківщину чоловіка, потім рази три або чотири свекруха приїжджала в столицю до своїх дітей в гості, а в минулому році чоловік Олесі, Олександр, їздим до матері разом з десятирічним сином Іваном на пару тижнів в літні канікули, показати хлопчикові красу містечка, де народився і виріс його батько, місця де він провів своє дитинство.
Під час цих рідкісних зустрічей мама Олександра поводила себе завжди добре, керувати і командувати не лізла в їх сім’ю.
На всі свята мати чоловіка усім дарувала подарунки. Останнім часом надсилає гроші до кожного дня народження – мовляв, не знаю, що вам потрібно зараз, купіть собі самі від мене те, що хочеться і що стане вам внагоді.
З грошима у свекрухи все життя було непогано: працює Ксенія Олегівна на хорошій посаді, нікого не утримує. Сина відразу після школи відправила вчитися в столицю, купивши йому в столиці хорошу однокімнатну квартиру – була така можливість, свого часу.
Олександр вивчився, зустрів Олесю, одружився – так вони і живуть в цій квартирі, дитини вній же народили. Правда, зробили хороший ремонт на свій смак, обставили новими меблями, виділили куточок для свого сина, коли той трохи підріс.
– Вам хоча б двокімнатну квартиру потрібно, – іноді кажуть Олесі її подруги. – Тісно втрьох в такій маленькій квартирі. ЧВипадково, не думаєте розширюватися?
– З нуля купити двокімнатну квартиру у наш час просто нереально для нас, – зітхає Олеся. – А ця квартира оформлена на Ксенію Олегівну. Олександр вважає, що вона належить його матері. Можна було б її продати, гроші внести, як перший внесок, а на решту взяти кредит, але. У Олександра навіть язик не повертається запропонувати матері такий варіант. Він каже, я до цієї квартирі ніякого відношення не маю, дякую і на тому, що живемо безкоштовно стільки років, що мати нас в цю квартиру пустила і жодного слова за стільки років не сказала нам.
– Почекай, так свекруха в однокімнатну квартиру до вас жити приїде, чи що?
– Та ні, звичайно! – зітхає Олеся. – У неї в планах продати все майно у себе в місті, а у неї там його чимало: велика двокімнатна квартира, дача хороша на окраїні, теплий великий гараж, машина. Плюс нашу столичну квартиру теж буде продавати. І на ці гроші купить велику трикімнатну квартиру, де ми і будемо жити всі разом з нею. Якщо не вистачить грошей, то сказала, що додасть зі своїх накопичень. Можливо, навіть на чотирикімнатну квартиру в столиці вистачить, за її словами. Каже, онук уже великий, йому потрібна окрема кімната, ну ось, в новій квартирі вона у нього буде. У другій кімнаті ми з Олександром, в третій – сама Ксенія Олегівна.
– Слухай, а навіщо їй треба на старості років, жити в квартирі з стількома людьми? Адже вона теж так не звикла, вона стільки років жила одна. Все життя одна, сама собі господиня, а тут – онук-підліток, син з дружиною, з усіма треба якось уживатися, у всіх свої правила та звички.
– Так я намагалася їй донести це обережно, що спільне проживання ні до чого доброго не приводить. Але вона взяла собі в голову, що в старості треба перебиратися ближче до дітей, і крапка. В інтересах саме дітей, між іншим, вона переконана в цьому серйозно. У неї приятелька якась матір вчасно до себе не перевезла, а зараз тій матері за 80вже. І жити одна не може, і перевозити непросто вже. Приятелька ніби як шкодує зараз дуже – треба було раніше думати, мовляв, чому я була такою безпечною. Ну ось, і наша мама надихнулася цим прикладом і вирішила одна за всіх, як нам усім буде краще.
– Зрозуміло.
– Переїду, каже, заздалегідь, поки ще при своєму розумі і в силах. Поживу там у вас, з містом познайомлюся, подруг заведу.
– Так, може, в окрему квартиру краще оселитися? Нехай купить собі однокімнатну поруч з вами.
– Ні, так не хоче ні в яку! Що я буду робити, каже, в тій однокімнатноій квартирі одна в місті? Міста не знаю, знайомих немає у мене в столиці! Так я хоч з вами спілкуватися буду на перших порах, мовляв, з онуком допомагати буду у всьому. Що з ним допомагати, ми вже в цьому році від няні відмовилися. Син сам приходить зі школи, і вже на гурток навіть ходить сам. Ну, каже, нічого, буду обіди готувати і вечері для вас усіх. Загалом, у неї своя картина світу в голові, вона вирішила жити з нами – і крапка, думка інших їй взагалі не цікава, вона не сприймає іншу думку зараз. Я вже й не знаю, як бути в цій ситуації.
Як бути в такій ситуації? А може, нічого такого страшного не відбувається, навпаки, радіти треба? Приїде з Сибіру небідна бабуся, купить, судячи з усього, непогану квартиру для всіх, зробить ремонт, обставить меблями. Та ще й за дитиною буде доглядати, і обіди варити?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – ukrainianwedding.
