fbpx
Життєві історії
У моєї свекрухи дуже недобрий характер: якщо чимось обдарує, то кланяйся їй в ніжки і не супереч, інакше гірше буде. Це ще мені добре стало ясно з дня весілля: мама Олега подарувала нам гроші і сказала, що це внесок на машину – рівно половина, а на другу половину самі назбираємо, кредит візьмемо або подаровані гроші на весілля докладемо. Так і зробили, щоб не образилася. А потім мама Олега вийшла заміж за чоловіка старшого на 12 років, поїхала жити до нього, квартиру синові залишила. Як тільки дізналася, що ми хочемо продати її, відразу прилетіла: «Синочку мій, ти ж по цій підлозі маленькими ніжками бігав, тут таке все твоє рідне, як ти можеш від усього цього відмовитися?» Тепер не знаю, як вмовити чоловіка продати цю квартиру і не слухати матері

Таке не часто буває, але у мене свекруха така: якщо чимось обдарує, то кланяйся їй гарненько в ніжки і не супереч, інакше гірше буде. Це ще мені добре стало ясно з дня весілля: мама Олега подарувала нам гроші і сказала, що це внесок на машину – рівно половина, а на другу половину самі назбираємо, кредит візьмемо або подаровані гроші на весілля докладемо.

Це вона вже розпорядилася нашими грошима відразу сама, називається. Ми взагалі, чесно кажучи, збиралися на море з’їздити в медовий місяць. Але все ж витратили на машину – потрібно було невеликий кредит взяти, швидко розплатилися і все було добре.

Вона ростила сина Олега, але її виховання скоріше нагадувало одні команди. Все за розкладом і режимом, інакше чоловікові діставалося. Син повинен був робити все те, що сказала його мама. Зараз син виріс, став моїм чоловіком, але він до цих пір свою маму в усьому слухається.

Коли ми одружилися, то зняли квартиру: у моєї мами і вітчима ще двоє дітей, моїх дрібних братів, а з мамою чоловіка ми б довго не вжилися і добре це розуміли з Олегом. Відносини у нас швидше нейтральні і холодні, ніж родинні. Але начебто були і не такі вже погані, тому мирилися й з цим. Бачилися рідко: разів 5 після народження нашої дочки, але частіше за все свекруха з моїм чоловіком передзвонюються.

І тут для нас усіх стало справжньою несподіванкою. Свекруха виходить заміж. Вперше, тому що з батьком чоловіка вони розписані не були. Чоловік старший за неї на 12 років. У нього теж квартира, є машина, тому вона зробила нам справжній подарунок долі, віддавши нам свою двокімнатну квартиру, і пішла жити до чоловіка. Ця її квартира – хрущовка, кухонька маленька, кімнати теж, особливо там не дуже розгуляєшся, ремонту немає, сантехніка в жалюгідному вигляді. Оформила вона дарчу на свого сина, мого чоловіка, ясна річ – щоб я не зазіхнула на ці квадратні метри. Ну, все одно, ми вдячні, переїхали в двокімнатну квартиру жити.

Думали брати кредит на ремонт, адже там багато років нічого не робилося, але мені порадила подруга вчинити інакше. Ми ж все одно плануємо скоро мати другу дитину, нам всім буде там тісно. Краще продати цю двокімнатну квартиру, взяти в новобудові трикімнатну, а кредитні гроші, які ми хотіли взяти на ремонт, витратити на доплату. Розумно? Ну звичайно ж це правильно, і чоловік зі мною погодився відразу без заперечень. Навіть уже стали підбирати варіанти підходящі. У підсумку знайшли ідеальний варіант: обмін двокімнатної на прекрасну трикімнатну з доплатою в відносно новому будинку.

І раптом про наш задум дізнається свекруха. Спочатку зателефонувала мені з роботи, відразу стала повчати незадоволеним тоном: «Ти що це мого сина там накрутила? Це його квартира, де він жив ще з дитинства, її отримали ще мої батьки! Як ти можеш?”.

Я розумію, чому у неї така реакція – це поки сина квартира по дарчій оформлена, але якщо ми купимо трикімнатну, то квартира, відповідно, стане у нас двох у власності, і якщо що, на випадок розлучення, вона ділиться на частини. Ось чого вона злякалася! Я їй спокійно почала пояснювати, що нам тісно в двокімнатній, бо кімнати маленькі дуже, планування старе, дуже дорого за ремонт платити, що ми плануємо другу дитину. Але вона слухати нічого не хотіла.

Увечері вона приїхала до нас додому і ще з порога до мене стала претензії свої вимовляти: «Я так і знала відразу, що ти – людина нехороша, ти народиш другого, витратиш материнський капітал, щоб закрити кредит на трикімнатну, розведешся з моїм сином і що йому залишиться? Одна четверта частина, яку навіть продати не можна? Він просто буде на вулиці тоді! А ти сама не хочеш до своїх батьків повернутися? Там у вас теж трикімнатна квартира, є де розгулятися, як ти кажеш! Можеш дочку залишити нам, їй тут тісно не буде!».

Я в повному здивуванні, мій чоловік намагається стати на мій бік, але якось невпевнено. А та, граючи на почуттях, звертаючись до сина: «Синочку мій, ти ж по цій підлозі маленькими ніжками бігав, тут таке все твоє рідне, як ти можеш від усього цього відмовитися?». А сама на мене косо дивиться. Він її заспокоїв, мовляв, прямо зараз ніхто продавати і міняти не збирається цю квартиру, це тільки наші плани на майбутнє. Вона й пішла.

Тепер у нас майже місяць одні непорозуміння вдома. Вона щодня дзвонить своєму синові, каже, що даремно вона оформляла дарчу – пустила б нас жити і все. Що син повинен шанувати сімейні традиції, не ображати матір. Вона дзвонить і мені, але я не беру телефон. Тоді вона шле смски, що якщо мені не подобається її житло, то я хоч сьогодні можу йти куди хочу, щоб я не сміла намовляти її сина.

Але я, якщо вже почала, то з дороги звертати не збираюся. Розум бере верх над почуттями. Я все одно кажу чоловікові про необхідність цього обміну, пора другу дитину нам мати. Показувала йому, які його мама мені шле повідомлення, але через це тільки сперечалися ми. Поясню йому – який гарний нам випав шанс з цим обміном, іншого такого не буде, треба брати поки є можливість, все залежить тільки від нього.  А чоловік не знає на чию сторону стати. Я вже й не знаю, як вмовляти його.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook