Світлана зі своєю рідною сестрою не спілкується вже три роки. І весь цей час вона скаржиться на сестру Любу:
– Вони ж багаті, ось і не спілкуються з нами. Навіщо ми їм?
Але я знаю обох сестер, ми колись давно вчилися разом. Світлана та Люба були не розлий вода, їм завжди було цікаво разом. І не дай Бог сказати образливе слово одній з них, інша тут же ставала на захист, – і не важливо, права сестра чи ні, головне в їх відносинах солідарність.
На всі свята, дні народження ми запрошували обох сестер. Навіть якщо покличуть одну, інша тут же скаже: – А можна я з сестрою прийду?
І так було поки сестри не вийшли заміж. Першою в дев’ятнадцять років вискочила заміж Люба. Батькам зять не сподобався, до того ж, з неповної сім’ї. Грошей на весілля теж не було. Але Люба закохалася в свого Анатолія і ні про кого більше чути не хотіла.
Після заміжжя Люба з Анатолієм поринули в своє сімейне життя і, не розраховуючи на допомогу батьків ні з того, ні з іншого боку, почали вити своє гніздо самостійно. Анатолій виявився хлопцем працьовитим, навіть жадібним до грошей: після роботи ще і таксував.
Світлана відразу відчула віддаленість сестри: як їй не подзвониш, все якісь справи у неї. А дитина народилася, то і зовсім загрузла в домашніх справах. Світлана, по можливості, приходила до сестри і допомагала. Люба була їй за це вдячна:
– Світлано, спасибі тобі, що виручаєш, а то я зовсім зашиваюся, відколи на роботу вийшла.
– Ви якісь з Толіком одержимі в плані грошей, – невдоволено говорила Світлана, – всіх грошей і так не заробиш, ось і не вистачає вам часу.
– А як нам жити? – образилася Люба. – З батьків тягнути? Так їм ще тебе заміж видати треба, – з образою підковирнула сестру Люба.
– Ну, ось я значить винна, що ти зі мною майже перестала спілкуватися.
І подібні розмови траплялися частенько. Коли племінник підріс, пішов в школу, Світлана майже перестала зустрічатися з сестрою. Люба і Анатолій відкрили свій квітковий павільйон, який відбирав у них майже весь вільний час. Вони працювали цілодобово.
А Світлана нарешті вийшла заміж за хлопця із забезпеченої сім’ї. На квартиру збирати не треба, батьки чоловіка подарували однокімнатну, сказавши, що це їм для початку, а на велику площу нехай самі зароблять.
Але Олександр, чоловік Світлани, виявився дещо лінивим: знав тільки роботу з восьми до п’яти вечора, решту часу він вважав своїм законним відпочинком. Якщо не вистачало грошей, то батьки Олександра підкидали молодій сім’ї грошенят. Але коли батька не стало, а у матері зарплата була невеликою, – допомога припинилася.
Йшли роки. Люба з Анатолієм багатіли, відкрили ще один квітковий павільйон, побудували заміський будинок, поставили теплицю, в якій тепер вирощували і свої квіти. До свят у них виходив хороший навар на тюльпани.
Світлана з Олександром, навпаки, ледь зводили кінці з кінцями. Підростали син з дочкою, а грошей не вистачало. В крайньому випадку, різниця між достатком сімей двох сестер відчувалася.
Люба з Анатолієм постійно запрошували їх в гості на всі сімейні торжества. Але Олександр після кожної зустрічі невдоволено бурчав:
– Розбагатіли, з жиру бісяться, машину дорогу недавно купили.
Світлана теж частенько скаржилася мені: – Багато Любка живе, я тепер їй не потрібна, для них тепер гроші найважливіші.
А я слухаю і думаю про те, як їх помирити. Уже скільки разів я говорила Світлані, що не так вже й багато живе її сестра, яку вона раніше так любила.
– Світлано, хіба це багатство?! Просто вони з молодості впряглись в один віз і тягнуть його разом. Подобається їм працювати, гроші заробляти, вони не бояться щось нове відкрити, часом ризикують. Це не кожному дано, ти живеш так, як у тебе склалося, а вона по-іншому. Але ви все одно сестри, і залишитеся ними.
– Ні, все-таки багатство розлучило нас, – залишається вона при своїй думці.
– Багатство, знаєш у кого, – не витримую я, – багатство у тих, хто кілька тисяч доларів за один раз в ресторані залишає, – просто за одну вечерю. А у твоєї сестри – важко зароблені гроші, на які вони по ресторанах не ходять. І у відпустку не їздять, працюють роками.
Світлана замислюється, мовчить. І мені в цей момент так хоче, щоб вони були поруч одна з одною, щоб я могла сісти між ними, обійняти їх обох і сказати: – Дівчата, ви ж сестрички…
Але як їх зібрати разом? Любі кажу, вона відповідає, що Світлана знову буде їй заздрити; Світлані кажу, вона відповідає, що не потрібна вона своїй багатій сестрі.
І ось спробуй помири їх. Стало між ними це горезвісне багатство, розділило шлях однієї сестри до іншої. І немає поки тієї сили, яка знесла б цю надуману сестрами перешкоду, щоб не було ні заздрості, ні непорозумінь, щоб разом, як раніше.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
