З Соломією ми дружимо вже більше 10-ти років, познайомилися ми ще в університеті. Спочатку просто спілкувалися, а потім стали найкращими подругами, принаймі, до недавнього часу я так вважала.
Я родом з трохи біднішої сім’ї, у Соломії батьки дуже забезпечені. То ж я навіть трохи пишалася нашою дружбою, але ніколи не дозволяла собі нею користатися. Я ніколи не зичила в подруги грошей, навіть якщо вони мені були дуже потрібні. Жила за можливостями, намагалася щось відкладати.
Коли у Соломії був день народження, я витратила пів своєї зарплати, щоб купити їй подарунок, я знала, що подруга мріяла про дорогу сумку відомої фірми, то ж я їй купила саме цю річ. Соломія була дуже рада, казала, що не зустрічала ще таких щирих і відкритих людей, як я. А через два місяці у мене був день народження, я не сподівалася, що Соломія подарує мені такий же дорогий подарунок, але щоб вона геть забула про мене, такого я не очікувала. Ми зустрілися через тиждень і Соломія просто сказала мені: «Вітаю. Вибач, закрутилася, не мала часу». Я пробачила, але на наступний рік все повторилося.
Два роки тому я вийшла заміж, звичайно, я хотіла, щоб дружкою у мене на весіллі була моя найкраща подруга. Але Соломія відмовилася, вона саме в цей час летіла з своїм хлопцем за кордон на відпочинок. І знову я мала прийняти все як є і вибачити.
Сімейне життя у мене не склалося, пів року тому я розлучилася. Зараз, як ніколи, мені потрібна підтримка людини, з якою можна було б хоча виговоритися. Я часто кличу Соломію на зустріч, щоб посидіти десь, поговорити, але приходить вона лише тоді, коли потрібно виговоритися їй. Я її уважно слухаю, а мені вона не дає і слова сказати.
Ще на минулих вихідних я подзвонила до Соломії і домовилася з нею про зустріч в понеділок. Вона погодилася, а сьогодні за годину до зустрічі вона написала мені повідомлення, що їй не виходить зі мною зустрітися сьогодні. Я була дуже засмучена, вона навіть не подзвонила, а написала.
Що це за дружба така? Домовляємося з найкращою подругою зустрітися, а вона потім все скасовує і йде з іншою гуляти. Говорить, що давно домовилася і ось згадала і незручно відмовляти. Це моя найкраща подруга, дружимо більше 10 років ніколи не було нічого поганого, але ось такі її вчинки… мені прикро дуже, я їй про це говорю, а вона мені у відповідь: «Та що ти, це ж нічого такого», я це проковтую і ми далі спілкуємося.
Зараз бачимося не так вже й часто. Розумію, що це дрібниця, але в той же час постійно відчуваю образу. Бо ближчої подруги за неї в мене нема… та й з особистим життям в мене не складається. Не знаю що робити.
Фото ілюстративне – crovdsprint.
