fbpx
Життєві історії
– У моєї невістки своя мама є, чужа їй не потрібна. Сваха від них не вилазить. Їй все доповідають, вона все знає: що вони купили, куди поїхали, які плани на життя. А я там зайва, нікому не потрібна. Сваха мені недавно каже: – Так наші діти ж в Грецію полетіли в п’ятницю! Типу, що я за матір, якщо не знаю цього. А звідки мені знати щось? Мені ніхто ні слова не сказав ні про яку Грецію

Хотіла здобути дочку, а втратила сина. Ось так виходить…

– … Я дуже намагаюся не набридати ні синові, ні невістці, не бути нав’язливою! – розповідає приятельці пенсіонерка Валентина Гнатівна. – Ніяких порад, вказівок їм, що ти! І в думках немає. Телефоную кілька разів на тиждень, дізнатися, як справи у внучки, і то молодим в тягар. Ніби відбувають біля телефону. «Так, ні, нормально!» – і гудки. Від невістки взагалі слова зайвого не витягнеш. Не знаю чому. Нічого поганого я їй не робила, навпаки … За матеріалами

Синові Валентини Гнатівна, Костянтину, тридцять п’ять. У нього сім’я: дружина Валерія і трирічна донька. Відносини з невісткою у свекрухи ввічливо-нейтральні, з холодком. Валентина Гнатівна вже втомилася гадати, чому так: ніяких конфліктів з Лерою у неї ніколи не було, одруженню сина вона щиро раділа, з молодою сім’єю разом не жила ні дня, нічого і нікого не ділили.

Спочатку Валентина Гнатівна щиро мріяла подружитися з невісткою. Запрошувала молодих в гості, накривала столи, на весілля зробила їм шикарний подарунок – велику грошову суму, майже на пів квартири. Зняла з рахунку і віддала практично все, що було на той момент.

Але теплих, дружніх відносин, таких, як мріялося, не вийшло – не дивлячись на всі докладені Валентиною Гнатівною зусилля.

– От кажуть, що дурна мати після весілля втрачає сина, а розумна знаходить дочку. Ну, мабуть, я нерозумна, бо дочки так і не знайшла, – зітхає Валентина Гнатівна. – У нашої Лери своя мама є, чужа їй не потрібна. Сваха від них не вилазить. Їй все доповідають, вона все знає: що вони купили, куди поїхали, які плани на життя. А я там зайва, нікому не потрібна …

– Минулого тижня кинулася, думаю – треба зателефонувати, давно щось не чула їх. Набрала сина раз, другий, третій – ніхто не відповідає. Лері дзвоню – те ж саме. Півдня ходила з телефоном в руці, набирала час від часу, чекала – думаю, може, зателефонують! Хвилюватися почала!

– Подзвони свасі! – радить приятелька. – Вона напевно в курсі …

– Врешті-решт так і зробила, ага. Кажу, свахо, а де наші діти? А вона мені з такою насмішкою: – Так вони ж в Грецію полетіли в п’ятницю! Типу, що за матір, не знає таких речей. А звідки мені знати щось? Мені ніхто ні слова не сказав ні про яку Грецію!

– Правда, що чи, ні словом не обмовилися? Приголомшливо! Вони ж не за день полетіли напевно, з дитиною щось! Планували, обговорювали поїздку, збиралися, квитки купували, квартиру залишали на сигналізації …

– Я теж не розумію, чому не сказати було і мені? Я їх що, не пустила б, чи з ними попросилася? Смішно навіть! .. Полетіли вони в п’ятницю, а в середу до цього ми розмовляли з невісткою по телефону, як завжди ні про що. Я її запитала щось про вихідні, вона мені сказала – так нас вдома не буде … Ну я не стала з неї кліщами тягнути, чому не буде. Хіба мало, може, в Ашан за продуктами поїдуть. А тут он що! І ні слова про Грецію! Ні, ну я розумію, що звітувати і доповідати мені вона не зобов’язана. Хто я така …

– А син що? Він чому не сказав?

– А синові вічно ніколи. Я йому подзвоню – він то за кермом, то на роботі, то на нараді, а то так і зовсім взяти не може телефон. З ним ми тільки по справі спілкуємося, швидко, в декількох словах …

– Зрозуміло …

– І весь час я iдіоткою якоюсь виглядаю в очах свахи. Наприклад, про те, що Лера чекає дитину, я дізналася мало не за місяць до пoлогів. Бачимося не кожен день, від сили, може, на місяць раз, живіт у неї невеликий був, та я й не придивлялася до її фігури. Сваха мені щось про онуків сказала, а я їй – мовляв, та коли ще ці онуки будуть … Звичайно, подивилася вона на мене нерозуміючим поглядом. Може, каже, через кілька тижнів вже і будуть! А я – хлоп-хлоп очима, та й годі … Так неприємно від цього всього, не можу і передати …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.