– У моєї мами день народження був на минулому тижні, дзвонили, вітати всі разом – ми з Олегом та дитина наша, по відеодзвінку! – розповідає 35-річна Поліна. – Ну, традиція у нас така по великих святах. Вона за привітання подякувала, і каже нам – добре, мовляв, що всі зібралися, у мене як раз оголошення для вас є, стосується всієї родини, це новина така.
– Цікаво! Звучить якось багатообіцяюче.
– Ага. Каже, майте на увазі, допрацьовую я останній рік і планую виходити на пенсію і переїжджати до вас, в столицю. У старості років житиму з вами.
Треба сказати, мама у Поліни ідеальна, у неї не було з нею ніколи ніяких проблем. Можливо, це можна пояснити тим, що вони останні роки живуть далеко одна від одної. За всі ці роки бачилися нечасто: після весілля з’їздили разом на малу батьківщину, потім рази три або чотири мама приїжджала в столицю до них, а в минулому році чоловік Поліни, їздив до матері разом з десятирічним сином на пару тижнів в літні канікули, показати хлопчикові красу мальовничого села та гарної природи.
Під час цих рідкісних зустрічей мама завжди вела себе делікатно, керувати і командувати не лізла. На всі свята дарувала подарунки. Останнім часом надсилає гроші до кожного дні народження – мовляв, не знаю, що вам треба, купіть собі самі від мене те, що хочеться.
З грошима у матері все життя було непогано: працює на хорошій посаді, нікого не утримує. Доньку відразу після школи відправила вчитися в столицю, купивши їй в столиці хорошу однокімнатну квартиру – була така можливість. Поліна вивчилася, зустріла Олега, вийшла заміж – так вони і живуть в цій квартирі, дитину тут же народили. Правда, зробили хороший ремонт на свій смак, обставили новими меблями, вигородити куточок для сина, коли той трохи підріс.
– Вам хоча б двокімнатну квартиру потрібно купити, адже тут для всіх місця не вистачає, – іноді кажуть Поліні подруги. – Тісно втрьох. Не думаєте розширюватися?
– З нуля купити двокімнатну квартиру нереально для нас, – зітхає Поліна. – А ця квартира оформлена на мою маму. Олег теж вважає, що вона належить тещі. Можна було б її продати, гроші внести, як перший внесок, а на решту взяти кредит, але. У Олега з Поліною навіть думки немає запропонувати матері такий варіант. Він каже, я до цієї квартирі ніякого відношення не маю і він теж, тому мама може не погодитися на це. І так довго живемо безкоштовно в її квартирі.
– Почекай, так мама твоя в однокімнатну до вас приїде, чи що?
– Та ні, звичайно! – зітхає Поліна. – У неї в планах продати все майно у себе: у неї великий будинок, ще йхата бабусина, ще й машину свою має недешеву. Плюс нашу столичну квартиру теж буде продавати. І на ці гроші купить велику трикімнатну квартиру, де ми і будемо жити всі разом. Якщо не вистачить, додасть зі своїх накопичень. Можливо, навіть на чотирикімнатну вистачить, за її словами. Каже, онук уже великий, йому потрібна окрема кімната, ну ось, в новій квартирі вона у нього буде. У другій кімнаті ми з Олегом, в третій – мама.
– Слухай, а нащо їй треба на старості років, жити такою великою сім’єю? Адже вона теж так не звикла. Все життя одна, сама собі господиня, а тут – онук-підліток, донька з зятем, з усіма треба якось уживатися, у всіх свій характер.
– Так я намагалася їй донести, що спільне проживання ні до чого доброго не приводить. Але вона вклала собі в голову, що в старості треба перебиратися ближче до дітей, і крапка. В інтересах саме дітей, між іншим. У неї приятелька якась маму вчасно до себе не перевезла, а зараз тій матері за вісімдесят вже. І жити одна не може, і перевозити непросто вже. Приятелька ніби як шкодує дуже – треба було раніше думати, мовляв, чому я була такою нерозумною. Ну ось, і наша мама надихнулася цим прикладом.
– Зрозуміло.
– Переїду, каже, заздалегідь, поки ще при своєму розумі і в силах. Поживу там у вас, з містом познайомлюся, подруг заведу.
– Так, може, в окрему квартиру краще оселитися? Нехай купить собі однокімнатну поруч з вами.
– Ні, так не хоче ні в яку! Що я буду робити, каже, в тій однокімнатної? Міста не знаю, знайомих немає! Так я хоч з вами спілкуватися буду на перших порах, мовляв, з онуком допомагати. Що з ним допомагати, ми вже в цьому році від няні відмовилися. Син сам приходить зі школи, і вже на гурток навіть ходить сам. Ну, каже, нічого, буду обіди готувати і вечері. Загалом, у неї своя картина ніяк не вкладається в голові, вона вирішила жити з нами – і крапка! Мамі байдуже: хочемо ми того, чи ні.
Як бути в такій ситуації? А може, нічого такого поганого не відбувається, навпаки, радіти треба? Приїде небідна бабуся, купить, судячи з усього, непогану квартиру для всіх, зробить ремонт, обставить меблями. Та ще й за дитиною буде доглядати, і обіди варити? Як догодити цим дітям?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
