Моєї мами не стало, коли мені було шість років, відтоді я практично була сиротою при живому батькові. Справа в тому, що тато любив заглядати у чарку і бувало по кілька тижнів не виходив з запoю, а коли приходив до себе, починав налагоджувати своє особисте життя.
Перша жінка з’явилася в нашому домі через 40 днів після того, як не стало мами. Жінки в нас довго не затримувалися, всі вони були схожі на мого батька, любили шумні посиденьки і оковиту.
А через чотири роки прийшла тітка Леся, вона була зовсім не схожою на інших татових подруг – красива, вишукана, інтелігентна, я не розумію, як вона взагалі звернула увагу на мого батька. Тато в той час якраз кинув пити, і тітка Леся побачила іншу сторону медалі лише через деякий час, коли вже встигла прив’язатися до мене.
Думаю, що продовжувала жити у нас тітка Леся лише тому, що їй було шкода мене. Минав час, батько потрохи котився на дно, ми все терпіли, часто ходили гуляти, коли батько був не в настрої. Мені дуже подобалося спілкуватися з тіткою Лесею, вона завжди старалася мене заспокоїти і обіцяла, що ніколи мене не залишить.
Коли не стало мого батька, ніхто з родичів не взявся організовувати пoхорон, все на себе взяла тітка Леся, оплативши всі витрати.
Мій дядько, рідний брат мого тата, з’явився на наступний день і заявив, що хоче стати моїм опікуном. Звичайно, потрібною я йому не була, дядько хотів отримати нашу квартиру, тому так старався.
Тітка Леся якщо б і хотіла, то нічого б не виграла навіть через суд, бо вони з татом офіційно не були розписані. За квартирою тітка Леся не гналася, їй була потрібна я. Не знаю як, але з дядьком вони таки домовилися – він собі забрав квартиру, а я пішла жити до тітки Лесі, яка відтоді стала для мене мамою.
З’ясувалося, що у неї є власна квартира, ще краща ніж наша, але вона нічого про неї не говорила, бо боялася, що тато пустить її по вітру. Ми стали жити з моєю мамою, відтоді у мене в житті все налагодилося. Мама Леся вивчила мене, оплативши навчання в університеті, зробила мені весілля, коли я надумала виходити заміж, а також забрала нас з чоловіком жити до себе.
Коли не стало тітки Лесі, з’ясувалося, що свою квартиру вона подарувала мені. Цю жінку я не можу назвати мачухою, вона зробила для мене стільки добра, що не кожна рідна людина таке зробить. Все, що я зараз маю, тільки завдяки цій чудовій жінці.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
