fbpx
Життєві історії
У мого чоловіка заможні батьки: у них свій бізнес, свекри нам на весілля подарували трикімнатну квартиру. Нерухомість оформлена на мого чоловіка. І не тільки квартиру подарували, але і машину

Мені 31 рік, нещодавно я вдруге стала мамою. У мене є старший син, зараз народилася донька, одружена я вже 5 років. Вийшла заміж я по любові, але моя мама вважає, що за розрахунком. Все тому, у мого чоловіка заможні батьки: у них свій бізнес, свекри нам на весілля подарували трикімнатну квартиру. Нерухомість оформлена на мого чоловіка. Мені що треба було відмовитися від усього, щоб маму не дратувати?

І не тільки квартиру подарували, але і машину. У мого чоловіка авто було, а мені свекри подарували автомобіль після того, як я народила їм онука.

– Це зручно, – вважає свекор, – сама з дитиною може і до поліклініки поїхати, і до магазину. Та й взагалі, ми маємо можливість, вона має права водія, то чому ні?

Мама ображається тому, що вважає, що мене свекри на свою сторону перекупили.

– Не просто так їй машину подарували, – вважає мама, – вона онука Михайлом назвала. На честь свекра. Підластилася. Не ім’ям свого батька, не ім’ям одного з дідів. Соромно, що я виховала меркантильну дочку, для якої гроші і блага важливіші за родичів.

Насправді все зовсім не так, як вважає мама. У родині чоловіка така традиція – чоловік Андрій Михайлович, свекор Михайло Андрійович, дід чоловіка теж був Андрій Михайлович. Я, коли заміж виходила, знала, що первістка-хлопчика ми назвемо по його діду. Мені це ім’я подобається, а традиція – добра справа. Ось і мого онука колись назвуть Андрієм. Але мама готова прямо роздмухати з мухи слона.

Згодом мама змирилася із вибором імені для онука, але не заспокоїлася. Якщо ми хочемо їй чимось допомогти – грошима, продуктами чи речами, вона вперто відмовляється.

– Не потрібні мені їхні подачки, не бідую, – поскаржилася вона моїй сестрі. – Теж купити мене хочуть.

Сестра пробувала пояснити матері, що я допомогти хочу просто тому, що маю можливість.

– Ніхто тебе не купує, не вигадуй, – заспокоювала вона маму.

Але ці вмовляння були марними. Коли я сказала, що чекаю другу дитину, мама затамувала подих: сподівалася, що паритету буде дотримано і вже цього онука чи онуку назвуть одним із родових імен нашої родини. Народилася дівчинка, яку ми назвали Анастасією.

– Не Марією, – обурюється мама, – не Анною, як одну бабусю звали і не Галиною, як звали другу! Поваги до власної родини немає. Ось як це називається.

– Мамо, – пояснює моя сестра, – але ж і в мене доньку звуть не Марією, не Анною і не Галиною, на мене ти не ображаєшся!

– Так ти дітей і на честь чоловікової рідні не назвала, – відповідає мати, – а раз сестра твоя назвала сина по рідні чоловіка, то доньку вона повинна назвати була на честь однієї з жінок нашого роду. А вона Настею назвала. А Настею, що б ти знала, звуть двоюрідну сестру свекрухи!

І нічого, що я й знати не знала, що Анастасією звуть кузину свекрухи, ми її жодного разу в житті не бачили, вона в Франції живе. Проте мама образилася остаточно, на виписку не прийшла, сказала, що раз у мене є кумири — свекри, то матері у мене немає.

– Яка тобі різниця, як звуть твоїх онуків, – каже мамі сестра. – Як бажають батьки, так і називають, ти ж нас із сестрою теж називала сама, не на честь бабусь.

Але мама вважає, що і сестра продалася, бо ми нещодавно її сину новий телефон подарували. От що робити в цій ситуації?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page