У мого чоловіка є старша сестра. У них різниця 10 років. Ми живемо у Вінницькій області в невеличкому селищі. А сестра Олега, Вероніка, живе з сім’єю в Одеській області.
Якось так склалося життя, що ми бачимося рідко. В нашому селищі живуть батьки Олега, тому Вероніка з сім’єю приїжджала завжди до нас. Ми знали, що вони купили земельну ділянку, будують великий будинок, набралися кредитів, а декілька років назад продали квартиру і невеличку дачу, тобто гроші в них є.
Є в них по шикарній машині, двоє дітей навчаються у приватній школі, а в чоловіка дуже добрий бізнес, який приносить чималий дохід.
Чоловік з сестрою спілкувався рідко, а я взагалі про їх життя мало що знала.
Коли Вероніка приїжджає до нас, то завжди привозить батькам гарний одяг, різні гостинці, багато продуктів, смачну консервацію і багато страв, які сама ж вдома готує. Нам вона ніколи нічого не давала, а нашим трьом дітям лише цукерки привозила. Вона привітна, завжди посміхається, але розповідає про своє життя дуже мало.
А нещодавно, якраз на новорічні свята, вона запросила нас з чоловіком і дітьми до себе в гості.
Я такої розкоші ні в знайомих, ні в близьких людей не бачила. там така краса: дорогі меблі, шпалери, вся техніка, дороге все. Величезний будинок, шикарне подвір’я.
За столом її чоловік щиро розказував, що він гарно заробляє, вже купили дві квартири, які здають в оренду і з того мають при булок. А ще багато грошей віддають в дитячий будинок, постійно купують туди дітям одяг, різні потрібні речі. Займаються благодійністю, можна сказати.
А наступного дня, вранці, ми стали збиратися додому. Вероніка в себе нас гарно пригощала, все було смачне, залишилося дуже багато страв різних та напоїв, але вона нам навіть нічого з собою не дала. Просто пригостила дітей цукерками та й все.
Всю дорогу, що ми їхали додому, я була дуже здивована після всього. Сестра Олега добре знає, що у нас скромне житло, живемо ми не багато, від зарплати до зарплати, а у нас троє дітей. Ми з чоловіком, звичайно, стараємося, але гарно заробляти у такі непрості часи нам не вдається. А Вероніка дуже багата, наші діти її племінники і вона могла б нам чимось допомогти, але вона навіть уваги на нас не звертає.
Як можна піклуватися про чужих дітей, коли ось її племінники, діти її рідного брата, потребують підтримки? Нам зараз живеться дуже непросто. Невже їм так важко допомогти?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – vechirniy.kyiv.
