Заміж я вийшла за чоловіка, старшого за себе на 10 років. Мені тоді було 20, а Ярославу 30 років. Нічого поганого я в цьому не бачила, так як у моїх батьків така ж різниця у віці. Жили ми добре, вже вісім років разом. І тут я дізнаюся, що у чоловіка є інша жінка, до того ж, старша за нього на три роки.
Відповідно, за мене вона старша на 13 років. Мало того, що він вже багато років зраджує мені, бреше, відриває напевно гроші від сім’ї, так ще й він віддав перевагу фактично літній тітці. У неї молодший син начебто на чоловіка навіть схожий. Я не знаю, його це дитина чи ні, але якщо його, то народився хлопчик приблизно тоді, коли і наш син – п’ять років тому.
Мені здається, якби це була жінка молодша за мене або хоча б ровесниця, я б не відчувала себе настільки погано. Виходить, я настільки не приваблива в його очах, що навіть вона краще? Так навіщо ж він прикидається, зображує сім’ю, відносини і все таке?
Я не витримала, вирішила поділитися з подругою. Більше нікому не кажу, тому що противно, та й знаю – всі почнуть давати поради з фальшивим співчуттям і неприхованою цікавістю. А насправді – будуть потішатися, людям лише б поговорити… Мамі сказати, так таке почнеться! Вона відразу прийме рішення і почне вимагати, щоб я негайно його виконала. Я маму люблю, але ніколи у неї не питаю порад, собі дешевше попросити допомоги у інших.
Розповіла подрузі. І побачила в її очах якесь приховане презирство, вона в думках вважає мене невдахою, яку проміняли навіть не на молоду красуню, а на жінку в роках.
Ні, вона ні слова в цю сторону не сказала, вислухала, підтримала морально, але розлучатися відрадила. Через сина, який любить тата…
Я не можу сказати, що він поганий батько. Правда, з сином він буває не часто через свою постійну зайнятість. Заробляє чоловік добре, на сім’ю завжди було замало часу… Ось тепер я знаю, чому! Але син тільки й чекає тата додому, а прийде – від нього не відлипає.
Як ось мені це пережити і забути? Дитині ж не поясниш, що тато давно у нас – тільки половинка, друга половина у чужих людей. І без пояснень сказати, що просто ми розлучилися… Так моя дитина буде дуже переживати, я її знаю! І жити разом не можемо, з кожним днем стає все гірше.
Навіть нормально спілкуватися з ним не можу, як уявлю, що він прийшов від іншої жінки… Просто неприємно і прикро.
Загалом, за півтора місяці я так нічого і не зробила. Жодного разу так і не наважилася рубонути правду. Заробляю я менше за нього, але голодувати не довелося б, знову ж аліменти ніхто не відміняв. Якщо почну розлучення, то перевага буде на моєму боці, не я винна, а він.
Але ж якби не дитина… І ось як жити далі? Пробачити, чи піти від чоловіка?
Фото ілюстративне – wallpapers.