Я сама народилася і виросла в обласному центрі, але що таке життя в селі я добре знаю, адже по кілька разів на місяць я їздила до бабусі, яка жила за 60 кілометрів від нашого міста.
У батьків була машина, тому ми без проблем добиралися до бабусі на вихідні. Моя мама не дуже любила їздити в село до свекрухи, але заради поваги до батька, щоразу чемно збиралася і їхала.
Я давно виросла, в цьому році закінчила університет, і вирішила провести тиждень в селі у бабусі, щоб зібратися з думками і вирішити, що робити далі.
І хоч заміж я не думала виходити, але в цей час, гостюючи у бабусі, я познайомилася з Романом. Між нами відразу виникла симпатія і я вирішила побути в селі до кінця літа.
З вересня я мала виходити на роботу, Роман знав про це, тому вирішив поспішити і зробив мені пропозицію. Я погодилася вийти за нього заміж, і ми розписалися в кінці серпня. Поїхали разом в місто і стали жити в квартирі разом з моїми батьками.
Мені здавалося, що у нас все добре, я була щаслива, бо і кохану людину знайшла, і на роботу хорошу влаштувалася. Але раптом я стала помічати, що чоловік сумує і все частіше каже, що в місті йому не цікаво.
Справа в тому, що мій чоловік народився і виріс в селі. Там він відкрив свій невеликий бізнес і побудував будинок. Роману 30 років, він старший від мене на 8 років. Чоловік каже, що хоче повертатися в село, адже він там звик, і до того ж, для кого він збудував будинок.
Будинок в чоловіка і справді добротний, але я не хочу там жити. Цей дім ми можемо використовувати як дачу, приїжджати туди на вихідні, як колись їздили мої батьки, але так не хоче мій чоловік.
Проблема стає гострішою з кожним днем. Чоловік наполягає на переїзді в село, каже, що якщо я не погоджуся їхати з ним, то нам доведеться розлучитися.
Що мені робити? В селі для мене роботи нема, кар’єру там не побудую. Щодня доїжджати звідти на роботу, теж не варіант, бо далеко.
Але і розлучатися я не хочу, бо кохаю свого чоловіка. То ж як правильно поступити, я просто не знаю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.