Ми з чоловіком разом вже три роки, але його родичі досі не прийняли мене в своє коло.
Я не подобаюся рідні чоловіка, хоча нічого поганого я їм не зробила. Просто вони вирішили, що не хочуть зі мною спілкуватися, і все.
Зі своєю сім’єю він познайомив мене майже відразу, і мені тоді навіть здалося, що я їм сподобалася.
Мій чоловік розлучений, в першому шлюбі у нього є 7-річний син.
Рідня у нього дуже дружна. Всі один з одним спілкуються, ходять в гості, під час усіх свят завжди збираються разом.
Коли вони мене вперше побачили, то почали порівнювати з колишньою дружиною чоловіка.
Порівняння були в мою користь, і спочатку мені було навіть приємно, хоча і трохи не по собі.
Незабаром я дізналася, що його колишню дружину ніхто з його рідні не любить.
Його батьки говорили, що були раді його розлученню, і давно було пора.
І взагалі, варто було б зробити тест на батьківство, так як колишня дружина майже відразу ж після розлучення вискочила заміж за людину, яку знала ще до розлучення.
Чоловік працює на хорошій роботі, платить непогані аліменти, подарунки дарує щороку, але з сином майже не бачиться.
Нещодавно у чоловікової рідної сестри був день народження.
Зовиця запросила лише мого чоловіка, а мені знову ні слова не сказала, щоб я приходила.
Чоловік мені повідомив, що піде на свято без мене.
Він мені прямо сказав, що в його родині мене недолюблюють, тому немає сенсу мені до них іти.
А сам він мусить уважити своїх родичів, по-іншому не можна ніяк.
Сестра чоловіка доволі багата людина, і їй важко вгадати з подарунком, тому я сказала чоловікові, що ми купимо квіти, і в конверт поставимо 2 тисячі гривень, але цього разу підемо разом, адже ми – сім’я, і його родичі повинні до цього звикати.
Тобто, пішла я практично без запрошення, і дуже про це пошкодувала.
За столом родичі чоловіка спілкувалися лише між собою, а на мене не звертали жодної уваги.
В кінці мені чоловік так і сказав – не треба було тобі сюди йти, вони тебе ніколи не приймуть.
Я дуже сподівалася, що зможу в його родині бути своєю, але не виходить.
У мене батьків немає, я сирота, і дуже бракує цієї любові і тепла. Але і сподіватися на те, що батьки чоловіка будуть ставитися до мене як до дочки, теж, мабуть, було нерозумно.
Тепер зовсім перестала спілкуватися з його родичами, намагаючись не думати, якої вони про мене думки.
Чоловік і далі ходить до них в гості один. Я намагаюся ставитися до цього спокійно, хоча мені і неприємно, і дуже шкода, що все ось так склалося.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
