Ми з чоловіком зараз живемо дуже добре, разом ми вже більше двадцяти років. Як багато інших сімей, починали ми з нуля, багато в чому нам допомагали на початках мої батьки. Зараз у чоловіка свій бізнес, який приносить хороший дохід, ми живемо у власному будинку за містом, який побудували на свій смак, машини купили.
Але так було не завжди. У чоловіка батьків не стало, коли він був ще дитиною, виховувала його бабуся, у спадок від якої йому дісталася квартира. Після весілля жити ми стали в ній. Мої батьки тоді працювали на виробництві, мали свій город.
Ми ж з чоловіком вирішили після інституту продовжувати наукову діяльність, хотіли стати професорами, захистити дисертації. Але час тоді був важкий, наші плани змінилися. Тоді чоловік задумався про те, щоб відкрити свою справу.
Вдалося це не відразу, справи не пішли, довелося продавати квартиру, щоб розібратися з боргами. Ми пішли жити до моїх батьків. Вони обоє тоді ще залишалися при роботі, завод хоч і змінив господаря, але продовжував працювати на подив довго. Дуже допомагали продукти з власного городу.
Жодного разу в житті батьки нам слова в докір не сказали, не звинувачували, що звалилися їм на шию, хоча це дорослі діти повинні батькам допомагати. І допомагали нам, і годували, і одягали.
Поступово ми вставали на ноги, влаштувалися на роботу, змогли самі себе забезпечувати, але без батьків цей період ми б не пережили. Коли чоловік вирішив знову ризикнути і пішов в бізнес, теж нічим не дорікнули, допомагали, коли могли. Мама у свій час навіть в свої вихідні за прилавок ставала, щоб я могла перепочити, а тато разом з чоловіком їздив за товаром, щоб той не один за кермом стільки часу був.
Зараз все забулося. Все налагодилося в матеріальному плані, але стало гірше в моральному. Чоловік мій дуже змінився.
Раніше всі свята відзначалися в колі сім’ї з парою найближчих друзів. Тепер же у нас партнери чоловіка по бізнесу, його нові друзі. А для моїх батьків місця немає. Чоловік переконує, що їм самим буде з нами нецікаво, мама його, до речі, в цьому підтримує.
– Там такі люди, ти що! А ми прийдемо, зганьбимо вас, та й самі будемо себе почувати не в своїй тарілці, – вмовляє мене мама по телефону, а тато їй підтакує. Але я бачу, що вони ображаються, хоч і намагаються не показувати.
Я з чоловіком на цю тему не раз говорила, але спочатку просто як би до слова прийшлося, а потім вже цілеспрямовано, що так не робиться. Раніше, кажу, мама з татом були найважливішими гостями, а тепер ти їх на свій день народження навіть не покликав, а чого поганого вони зробили?
– Зрозумій ти, все змінюється. Нам зараз потрібно підтримувати певний статус, це бізнес, всі так живуть. Як ти уявляєш собі за одним столом моїх ділових партнерів і своїх батьків? Вони ж зовсім різні за статусом.
А мені за батьків прикро. Вони не заслужили такого ставлення. Так, прості, тому що звикли все в житті заробляти своєю працею, але якби не вони, то чоловік би зараз зі всіма своїми статусами невідомо де б був. Все частіше думаю про розлучення. Чоловік змінюється, і мені не подобається те, що я бачу.
Мама відмовляє, каже, що за них ображатися не треба, вони не мають нічого проти. Я ж все частіше думаю, що скоро і я чоловікові стану «не за статусом».
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
