fbpx
Духовна Скарбничка
У мого чоловіка була бабуся. Двоюрідна, тітка мого свекра. Дітей у неї не було, вона навіть заміж не виходила ніколи. Чоловік про неї розповідав лише хороше. У ті часи вона мала гарний бізнес та гроші. А потім різко змінилася. І через десять років вже ходила в лахмітті. Ми з чоловіком у неї були лише раз, я встигла роздивитися її будинок. Їла вона лише суп та кашу, а жила з того, що на городі вирощувала. А коли її не стало, свій будинок вона заповіла моєму чоловікові. Коли ми приїхали, сусідка віддала нам численні ключі. Ми зайшли в кімнату і побачили шафу з шухлядами, а кожна з них на замку

Зараз я вже доросла жінка і дуже дивуюся цінностям, якими живуть молоді люди. Хочу розповісти вам історію однієї жінки, можливо у когось є якесь своє бачення, бо я сама не розумію, чому вона так жила.

У мого чоловіка була бабуся. Не зовсім рідна, а двоюрідна, тітонька мого свекра, дітей у неї не було, і навіть заміж не виходила ніколи. Чоловік про неї розповідав, що це була дуже чіпка і ділова пані з залізним характером. Вона спочатку йшла по партійній кар’єрних сходах, а в середині 80-х вона якось примудрилася зробити свій бізнес, хоча тоді не було ніякого підприємництва як зараз. Але блат і потрібні зв’язки своє зробили. Я сильно не вникала в тонкощі, але біля її будинку був великий склад з прийому і здачі різних корисних рослин, які використовували у аптеках. Як конкретно на них вона заробляла, ми знаємо мало, але її за це підприємництво ніхто не чіпав, а гроші були великі.

Мого чоловіка в дитинстві завжди возили до цієї бабусі на літо, так як інших вже не було. Він пам’ятає, як боявся її погляду спідлоба, яка вона була сувора і жадібна трохи. В їжі не обмежувала, а ось зайвих 10 копійок на кінофільм чи морозиво ніколи не давала. Але все одно вона його любила по-своєму і називала рідним онуком. Вже тоді вона говорила, що залишить йому свій будинок у спадок – цегляний чотирикімнатний будинок в селі. Чоловік пам’ятає ще з дитинства, як для однієї з кімнат якийсь столяр на замовлення робив шафу на всю стіну – типу наших зараз вбудованих, тільки простіше, і всі шухлядки на ключах, у кожну різний. Бабуся говорила, що це потрібно для її роботи, чоловікові тоді було дуже цікаво і не зрозуміло, для чого це старенькій.

У 90-х бабусі було не до бізнесу – тоді вже її обійшли більш просунуті підприємці. Тоді мій свекор у неї поцікавився – де гроші, які вона збирала на тому своєму бізнесі. Бабуся так якось байдуже сказала, що, мовляв, вклалася в якусь справу, а та не вдалася, тому всі заощадження втратилися. Але вона не сумує, і вирішила перекваліфікуватися в знахарку. Мовляв, все вона знає про рослини, чим вони корисні і для кого, люди будуть натовпами йти. В принципі, так і вийшло. Але вона говорила, що з людей грошей не бере. Хочуть – нехай дадуть продуктами, або просто подякують. А на життя їй пенсії вистачає.

У тієї бабусі вдома ми разом з чоловіком були всього один раз. За ці два дні, що ми у неї гостювали, я просто була в якомусь нерозумінні від тяжкості її погляду. За цей час до неї приїжджало безліч людей на дуже дорогих автомобілях, вона їх заводила в кімнату, щось там шепотіла і люди були задоволені, виходили посміхаючись. Що їй там давали як вдячність – я не бачила. Але зате оглянула її будинок: все якось по-жебрацькому, дуже старі меблі, постілки на підлозі, єдина техніка: це маленький телевізор 90-х років, такий пузатий. Кімната з шафою була закрита на замок. З їжі – тільки що є на городі, а суп вона варила з курячих спинок, їх же потім і на друге пускала – з гречкою, наприклад, змішувала. Ми принесли їй ковбаски, сиру, але бабуся відразу суворо сказала все це прибрати, щоб ми її не балували! Отримує невелику пенсію – їй на те і жити, звикла розтягувати. А одяг бабусі складалася з старого халата, хустки, а на ногах капці або калоші на вулицю.

Рік тому її не стало, майже 90 років прожила! Але вона, як обіцяла, будинок відписала моєму чоловікові.

Ми приїхали вступати в спадок, а сусідка віддала нам численні ключі. Один ключ був від кімнати. А там – диво, яке важко було нам зрозуміти: уздовж стін були пакети з продуктами – від круп до тушонки, але все вже прострочене, навіть комахи в крупах завелися. Ми це все, звичайно, викинули. Як сказала сусідка – це їй вдячні люди привозили, але вона не зрозуміло для чого все це зберігала, а сама жила на пісних супах.

Але все найцікавіше було в цих шафах на ключах, до яких ми дісталися, коли позбулися продуктів. У всіх ящиках – раритет, ще з тих, 80-х років, і все в упаковках! Одяг від сорочок до спортивних костюмів з модними на той час кросівками, величезні відрізки тканини, посуд тих часів – сервізи і кришталь, просто неймовірна кількість. А ще парфуми –  дефіцитні на той час французькі. А техніка яка, цілий статок на той час! Двохкасетний магнітофон «Шарп», можете уявити! Це ж великий блат і неймовірні гроші на ті часи, щоб таке купити! Електробритви, плівкові фотоапарати, праски, якісь електровафельниці, допотопні комбайни, відеомагнітофон і навіть ручна камера! Це було справжнє неймовірне диво, наче ми повернулися в минуле! Так ось куди вона вклалася! Було багато ще і 90-х років, наприклад, ігрова приставка і пейджер! А ще багато одягу, взуття і кнопкові телефони. І абсолютно все нове ще в упаковках.

Але навіщо ж вона все збирала в техніці і речах? Чому, хоча б, не в золоті? На її книжці було дуже мало грошей, але справа не в цьому. Чому вона ходила майже в лахмітті, коли у неї стільки речей було? Вона нікому ж нічого не розповідала! І у свекра вже не запитати, як у рідної для неї людини – його ще 10 років тому не стало. Чоловік мій жартує: в комісіонку здам як раритет, а я просто засмучена від жалю до цієї бабусі. Чому вона так жила? Куди тепер це все дівати? Таку працю на смітник? Якось це все для мене дуже сумно!

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook