В той день Віка мало не проспала на роботу, будильник не спрацював. Підскочила, заварила кави, вирішила не розсиджуватися, а швидко поснідати і полетіти. Десь з вікна грало радіо. Ведучий нарікав на те, що в місті масові пробки і метро в цей день є чи не найкращим рішенням, правда для тих, кому час дорогий, інші можуть і потомитися в авто під променями сонця. Віка якраз з тих, кому нудитися ніколи, вона і без того спізнювалася.
– Гаразд, метро, так метро. – вирішила про себе дівчина.
День видався не з легких, Віка за день так вимоталася, що додому ледь ноги волочила.
– І добре, що метро, сил їхати на машині вже немає. – подумала Віка, плюх на сидіння метро.
Читайте також: “ЯK ТAК, ЧИЯ ДИТИНА?”: ПАСАЖИРИ МАРШРУТКИ БYЛИ ШOКOВAНI ПОБАЧЕНИМ
Йдучи по коридору до виходу, Віка звернула увагу на дівчинку, яка продавала газети, її всередині щось ніби підштовхнуло до неї. Що? Вона і газет з роду не читає, вважаючи що це минуле століття і зараз все в інтернеті знайти можна. Вона підійшла ближче і придбала одну з газет, на що дівчинка широко посміхнулася і Віку вдaрило струмом.
Цю посмішку вона знає, звичайно знає, їй вона до болю знайома. Така посмішка була у подруги її дитинства. Та 5 років тому їхала по трасі і не впоралася з керуванням, машина вилетіла в кювет і перекинулася, врятувати жінку не вдалося, а ось дівчинка. Дочкy подруги – маленьку Лізу – знайти не змогли, за свідченнями експертів дівчинка від удaру вилетіла через лобове скло, а ось куди вона поділася після цього ніхто сказати не зміг. Знайти дівчинку тоді так і не вдалося ні поліції, ні волонтерам.
І ось тепер Віка стоїть як заворожена – ця посмішка.
– Як тебе звати? – запитала Віка.
– Ліза. – дзвінко відповіла дівчинка.
У Віки потемніло в очах, а в вухах ніби задзвеніло. Віка злегка скривилася, а потім посміхнувшись сказала.
– Мені здається я знаю твою маму.
– Маму? – невпевнено промовила дівчинка. – Вона там – дівчинка вказала пальцем на жінку, яка торгувала чимось на іншій стороні виходу.
Це була розпатлана худорлява жінка років 40, мало охайна, але приємна на обличчя. Віка наважилася до неї підійти і завести розмову. Спочатку вона поцікавилася про щось, що вона продавала, а потім обережно завела розмову про дівчинку і що їй доводиться працювати в такому віці. Жінка і розповіла, що робити нічого, їсти щось треба, батьків в дівчини немає. Серце Віки закалатало з шаленою швидкістю. “Це вона!” – про себе вирішила Віка.
– Може я можу вам чимось допомогти? – запитала Віка.
Жінка з недовірою прищулилася на неї, трохи відсторонившись, запитала.
– Навіщо вам це?
– Колись 5 років тому моя подруга не впоралася з керуванням і врятувати її не вдалося, а ось її дочка загубилася. Ваша Ліза дуже схожа на мою подругу, я подумала.
Очі тієї жінки округлилися. Вона схопила Віку за рукав і витріщивши очі голосно прошепотіла:
– Нарешті! Я живу біля озера в дідівської хатинці. Так, це вона. Мій пес приволік мені тоді дівчинку в зубах, та була без свідомості. Мабуть, тому що удaр був сильний.
На питання Вікb “чому не повідомили?” та сказала, що злякалася, раптом вважатимуть, що це вона винна в стані дівчинки, та була погана і довго одужувала.
Віка звичайно здивувалася, але в той же час дуже зраділа. Вона запропонувала допомогу жінці в обмін на те, щоб та допомогла їй потоваришувати з дівчинкою, а потім відпустила її з нею. Жінка була не проти, втомилася з дівчинкою, вік такий пішов, нарікала, що зовсім неслухняною стала. Та й гроші їй зовсім не завадять.
Уже через місяць Ліза переїхала до Віки додому, та оформила необхідні документи і влаштувала її в школу. А жінка, до слова сказати, ніколи особливо не турбувала їх. Віка з Лізою самі бувало її відвідували. Потім Віка допомогла знайти тій нормальну роботу. Так що все для всіх склалося найкращим чином.
А Віка, нарешті, зітхнула з полегшенням і вперше за багато років стала спати спокійно. Адже тоді 5 років тому за збігом обставин в той час, коли подруга їхала по трасі, останньої розмовляла з нею по телефону саме вона і як на зло подруги посварилися. А вже потім Віка дізналася про те, що трапилося і довго себе карала в тому, що сталося. Зараз коли Ліза з нею, дівчині стало спокійно на душі. Хоч щось вона може зробити для своєї подруги.
Ось така от історія.
Любіть і бережіть себе і своїх близьких.
