fbpx
Життєві історії
У мене є молодша сестра, Оксана. Між нами різниця в 5 років. Коли я вийшла заміж, то поїхала далеко від дому, жити в квартирі чоловіка. Оксана заздрила мені. Як тільки я влаштувалася на роботу, то прийшла звістка, що не стало бабусі. Я поїхала додому, щоб провести її. А коли люди почали розходитися, до мене підійшла мама і мовила: “Ось ти, доню, щаслива: чоловік у тебе красень, квартира своя є, а сестра тільки починати своє життя, нехай бабусина квартира їй залишиться, я на неї перепишу, не ображайся на мене, дитино!” Я пішла до сестри, стала вмовляти її, що так не справедливо, але вона лише посміялася. Мама обіцяла мені колись віддати свою квартиру за це, але вона ще молода. Що мені роками чекати житла

Є у мене моя рідна молодша сестра Оксана, 5 років різниці між нами. У нас з Оксаною різні батьки. З першим чоловіком моя мама розлучилася, казала, що він був недобрим. А батька сестри вона щиро кохала, але він був одружений.

Можливо, тому і ставлення до нас з сестрою було різне: я, як Попелюшка завжди, а сестра, як принцеса. А ще у нас була бабуся, яка жила окремо – в шикарній великій двокімнатній квартирі з високими стелями. За радянських часів бабуся з дідусем були дуже серйозними людьми, вони працювали на хорошій роботі їм і дали таку квартиру, причому в центрі нашого обласного міста. Навіть на той час, це була дуже велика рідкість.

На початку 90-х років я вийшла заміж, і з своїм чоловіком поїхала далеко. Оксана мені тоді дуже позаздрила – треба ж: за такого чоловіка вийшла я заміж, що він забрав мене з дому і повіз далеко жити до себе. Там у чоловіка була однокімнатна квартира, заздрити, особливо, немає чому, але все ж своє власне житло. Тільки облаштувалися, почали жити, я влаштувалася на роботу, пішла працювати, як приходить повідомлення, що бабусі нашої не стало, а весь свій спадок вона залишила нашій мамі. Беру відпустку на тиждень, їду додому. Допомогла попрощатися з бабусею, стали сімейні справи розбирати, та мама мені і каже: «Ось ти, доню, щаслива: чоловік у тебе красень, квартира своя є, а сестра тільки починати своє життя, нехай бабусина квартира їй залишиться, я на неї перепишу, не ображайся на мене, дитино! Ти ще колись мене зрозумієш.».

Як так? Мама обіцяла потім мені свою квартиру переписати, але це ж земля і небо. У нас околиця міста якась, а там центр. Тим більше мама молода ще була, що мені її відходу чекати? Забігаючи вперед, хочу розповісти, що потім мама вийшла заміж за молодого чоловіка, згодом її не стало, а вся її квартира дісталася цьому чоловікові, мені і сестрі – нічого абсолютно, і нічого не довести. Час був такий, хоча і зараз не легше. Але тоді мені було прикро за бабусину квартиру. Хіба мало – я можу розлучитися, бути з дитиною на руках, куди я піду, якщо у мене свого власного даху над головою немає?

Їдучи, я намагалася достукатися до сестри, все їй пояснювала. Але вона була якоюсь зовсім холодною до мене, тільки посміхалася і говорила, що не всім так щастить – вийти заміж за чоловіка зі своєю власною квартирою. Мені треба було їхати, до речі, по приїзду додому я дізналася, що перебуваю на другому місяці. Мені непросто далися ці 9 місяців, мені важко було.

За цей час сестра стала повноправною спадкоємицею бабусиної квартири і ділитися зі мною не збиралася. Мати писала мені листи, ніби нічого не сталося, а я їй не відповідала. Вона дзвонила по міжміському телефону, адже тоді мобільних телефонів ще не було, відповідав мій чоловік, я не хотіла розмовляти з нею зовсім. Тільки сказала їй один раз коротке: «Вітаю!», Коли вона вийшла заміж.

В самому кінці 90-х мами не стало. Якщо чесно, я нічого не відчувала – ні гіркоти, ні радості. Я навіть на прощання з нею не поїхала, по-перше – повинна була ось-ось народити другу дитину, а по-друге, не хотіла навіть бачити свою рідну сестру, Оксану.

За весь цей час ми з нею жодного разу не спілкувалися, а про маму мені повідомила сусідка. Ми з сусідкою ще потім кілька років спілкувалися, вона розповідала, що сестра так і живе в тій квартирі, веде якесь не зовсім хороше життя, заміж не вийшла, зате народила дитину, хоча чоловік той має сім’ю. Потім з сусідкою зв’язок було втрачено, на зміну прийшов інтернет, а там вже все друзі і знайомі як на долоні видно.

Сестра інколи додавалася до мене у друзі на багатьох сторінках соціальних мереж, але я не прийняла її пропозиції. Зате від знайомих дізналася, що для чогось вона продала ту бабусину квартиру, з’їхала в однокімнатну простіше і у віддалений район, мабуть з грошима важко стало. Заміжня так і не була, дочку ростить, хоч досі зустрічається з кимось, мабуть сподівається на диво, що хтось з нею одружиться ще.

А мені здається – це бумеранг їй за жадібність і заздрість на рахунок мого чоловіка і нашої невеличкої квартири. Не знаю чому, але час не змінив нічого, я й досі іноді бачу її посмішку в той день, таку недобру, коли вона дізналася що стане спадкоємицею, а я – ні. Начебто душа іноді і підказує, що треба вже відпустити цю ситуацію і пробачити сестру, але розум вимагає: «Ні, не потрібна тобі така сестра, навіть якщо 25 років минуло!». Чи я помиляюся?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – myremontnow.

You cannot copy content of this page