fbpx
Життєві історії
У мене є два дорослих сина, і дві квартири. Але по-доброму поділитися спадщиною сини ніяк не можуть. Молодшому не подобається, не інакше з подачі невістки, що старшому окрема квартира дісталася, а він поки живе зі мною. Мені було дуже прикро, начебто стараєшся для дітей, а їм все мало. Брати один з одним не розмовляють, на мене ображаються

Мені 54 роки, у мене два сина. Діти між собою майже не спілкуються, а все через квартири. Може, якби не було у нас цих квартир, і щасливішим б ми були.

Я коли бачу, як до сусідки діти приїжджають, всі дружно за столом збираються, у мене аж душа болить, бо вже й не пам’ятаю, коли у нас таке було. Після того, як не стало моєї мами і мого чоловіка, я сподівалася, що сини стануть для мене і один для одного міцною опорою, але через ці квартири вони навіть зустрічатися не хочуть.

Ми з чоловіком познайомилися тридцять років тому. Михайло був старшим за мене майже на десть років, але це не завадило нам полюбити один одного. Ми одружилися, довго жили з моєю мамою, у звичайній однокімнатній квартирці.

Мама поступилася нам кімнатою, а сама тулилася в кухні, на розкладачці. Сюди ж до мами, сина старшого принесли, і нічого, жили якось, уживалися, без особливих непорозумінь, поважали один одного.

Коли через три роки я чекала другу дитину, нам квартиру дали, двокімнатну, світлу, простору, ми тоді натішитися не могли. Велику кімнату відразу виділили дітям, їм займатися простір потрібен, взагалі, для синів ми ніколи нічого не шкодували.

Михайло сам виріс у багатодітній родині, наголодувався, я теж особливо розкоші не бачила, ось і намагалися, щоб синам тільки краще дісталося. Собі відмовляли, аби дітям все було.

Коли чоловіка не стало, старший син тільки школу закінчив, в університет поступив, як батько і хотів, а молодший ще в школі вчився. У мене не було вибору, я повинна була тягнути дітей, себе не шкодувала працювала, щоб синам освіту дати, щоб в люди вибилися.

Старший син одружився, коли молодший в армію пішов, наречену, яка чекала дитину, додому привів. Стали жити вони в кімнаті у брата. Я розуміла, що не добре це, молодший Ігор повернеться, а йому жити ніде, але що робити, придумати не могла.

Мама підказала, мовляв, давай, молоді з дитиною до мене переїдуть, хоч і невелика квартира, та окрема, їм краще буде, а ми з тобою як-небудь в кімнаті проживемо, чи багато мені треба…

Так і зробили, начебто всім добре, молодший син у своїй кімнаті, ми з мамою в інший, так навіть краще стало, за мамою догляд потрібен, так що спочатку все було добре.

Старший син і невістка раділи, що тепер у них є квартира, де вони зможуть жити окремо. Але наше щастя було недовгим. Через два роки не стало моєї мами, і саме в цей час у старшого сина народилася друга дитина.

Старший син з невісткою почали натякати, щоб ми з молодшим сином переїжджали в їхню однокімнатну, а вони в нашу двокімнатну, адже сім’я у них тепер велика. Ігор не погодився, я теж була не в захваті від цієї ідеї. Це і стало основною причиною непорозумінь між синами.

Невдовзі, молодший, наречену привів. Дівчина з норовом попалася. Син почав ображатися, не інакше з подачі невістки, що старшому квартира дісталася, а йому тільки кімната, та ще й з матір’ю на додачу.

Мені було дуже прикро, начебто стараєшся для дітей, а їм все мало. Брати один з одним не розмовляють, на мене ображаються.

Якось я про цю ситуацію сусідці розповіла, а вона мені зізналася, як спадок між своїми дітьми поділила, що ніхто не залишився в образі.

У них була трикімнатна квартира в центрі, вони цю квартиру продали, вона собі купила однокімнатну (чоловіка на той час уже не стало), а решту грошей порівну між трьома дітьми розділила.

Дочка заміж раніше за всіх вискочила, до чоловіка переїхала, гроші вони, порадившись з чоловіком, в будівництво дачі вклали. Син старший, як одружитися придумав, йому гроші для квартири пригодилися, молодший теж недавно зустрів хорошу дівчину, будуть одружуватися, квартиру теж думають купувати. Ось так – і дітям допомогла, і сама не без кута не залишилася.

А що мені робити? Тепер я вже нічого продати не можу, і змінити теж. Невже до кінця життя мені прийдеться вислуховувати докори синів з обох сторін? Як правильно поділити ці дві квартири між дітьми?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page