fbpx
Життєві історії
У мене є чоловік і двоє дітей. Рідний брат вже давно розлучився, повернувся в квартиру батьків і досі живе з ними. Продукти собі купує окремо, за комунальні лише половину дає, батькам зайвої хлібини не купить, хоча Михайло дуже добре заробляє. Якось мамі дуже до стоматолога було потрібно, я сама попросила брата, щоб мамі гроші дав, адже в мене двоє дітей, зайвої копійки немає. Михайло подумав, приніс в кімнату ручку та папір і сказав – пиши

А мій рідний брат Михайло так мені і сказав прямо, що у нього своє життя, що всі витрати додаткові, які на наших батьків потрібні – навпіл ми маємо ділити з ним і ніяк інакше. Ось є совість у людини? Він же з ними живе більшу частину часу, в просторій їх трикімнатній квартирі, за винятком літа, коли мама і тато їдуть на дачу, тоді взагалі брат живе в їх квартирі сам, – обурюється Олена.

Батькам Олени та її брата Михайла під 70. Вони давно вже на пенсії.

Михайлові майже 40 років, а Олені – майже 36.

У батьківській квартирі у всіх є частка: по 1/4 частині, так приватизували вони житло свого часу. А отримували її батьки якраз з урахуванням того, що у них різні діти.

– У Михайла мого була своя власна сім’я, – розповідає Олена, – одружився він ще в 24 роки, через 4 роки розлучився, дітей у них не було, вже не знаю, з якої чи чиєї причини. Повернувся жити до батьків, та відтоді так там і залишився з ними жити.

Сама Олена заміжня вже 11 років, у неї двоє дітей і квартира взята в кредит.

Старший син Олени закінчив 2-й клас, доньці виповнилося 5 років. І грошей родині постійно не вистачає, адже ціни ростуть на все з кожним днем, хоча вони постійно економлять на всьому.

А тут то батькам в селі треба водопровід полагодити, то на ліки батькові, то на стоматолога мамі.

– Брат заробляє дуже добре, – каже Олена, – живе, наче один, ні на кого більше грошей не витрачає, мені здається, що він легко вже може собі окрему квартиру купити. І не обмежувати себе ні в чому, особливо, навіть. А куди йому витрачати? Він не дуже щедрий, зайвий раз племінникам своїм, дітям моїм, цукерку не купить. Про дні народження їх взагалі мовчу, натякаю, попереджаю, а він робить вигляд, що забув про свято моїх дітей, щоб подарунок не купувати. Так навіть він не зустрічається ні з ким, щоб не витрачатися ні на кого.

Відносини у Михайла з татом і мамою досить таки дивні. Коли син повернувся до них після розлучення, то він став собі готувати окремо, окремо купувати продукти, окремо оплачувати комуналку.

Правда, вносив половину, у сестри ніяких грошей не просив.

– Машину собі Михайло відразу тоді купив, – каже Олена, – але найчастіше батьків влітку возить на дачу, а взимку в поліклініку мій чоловік, як не дивно. А недавно про послуги стоматолога для мами зайшла розмова, їй необхідний був фахівець.

– Михайле, – звернулася сестра до свого рідного брата, – дай мамі грошей на стоматолога, у тебе ж є! Сам подумай, у мене діти, сім’я, кредит, а ти куди витрачаєш гроші? Ну немає у мене ні копійки зайвої зараз, зрозумій.

– Я можу дати, – відповів брат, – але тільки в борг. Ти мені поступово виплатиш свою половину того, що буде витрачено. Батьки наші, значить і витрати загальні, маємо усі для них ділити порівно між тобою і мною, щоб не виникало потім ніяких непорозумінь.

– Я так і сіла, де стояла, – говорить Олена, – питаю у нього, чи не соромно йому?

– А чому мені має бути соромно? Тому що у мене немає дітей і боргів? Тому що я заробляю? Не бачу приводу соромитися. Твій кредит – це твоя справа. Твої діти – теж. А ось батьки у нас спільні. Мені вони не готують, господарство загальне ми не ведемо, я комуналку оплачую, причому, велику її частину. Чому окрему квартиру не беру? Це теж моя справа. Мені так подобається, мене все влаштовує і так живу, це теж мій дім. Але тобі вони такі ж батьки, як і мені, а значить, допомога наша має бути спільна.

Олена зробила, так, як сказав їй брат, адже вибору у неї більше не було. Навіть розписку слухняно написала, так як Михайло в неї попросив.

Правда, мамі донька про це зовсім нічого не сказала, на яких умовах їй син і дочка допомогли з лікуванням в стоматолога.

– Чоловік мій тільки головою похитав, – сумно зізнається Олена, – сказав, що віддамо. Чого вже. На чомусь ще зекономимо, але віддамо, як і обіцяли. А я думаю, що найцікавіше у нас з Михайлом ще попереду. Тепер навіть і не знаю, як нам прийдеться доглядати батьків. Чи варто відразу мамі сказати, щоб заповіт писала на мене, адже я точно сама доглядатиму її, брат не захоче цього робити?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page