Я не планую жити з батьками, – цю фразу мій брат Микола сказав кілька років тому, коли йому було двадцять п’ять років. І продовжив, – але вічно на зніманні я теж не проживу, треба колись своє житло купувати.
У нас з батьками була трикімнатна квартира, де у кожного – частка з приватизації. Мені було двадцять шість років і я незабаром збиралася вийти заміж. Щоб відділити брата, мені довелося взяти кредит і віддати йому його частку грошима. При цьому з тим, що інша частина після батьків перейде мені, Микола був згоден: хто доглядає батьків, тому і спадок.
– У мене найкращий в світі зять, – каже моя мама про мого чоловіка.
Так, ми з чоловіком живемо разом з моїми батьками, місця нам вистачає, живемо мирно. У нас дочка народилася, через 8 місяців я вже вийшла на роботу, а з онукою сидіти погодилася мама. Зате всі фінансові питання повністю на нас з чоловіком. Через рік після мене, створив сім’ю і брат, відносини з його Мариною у нас були рівні, тобто – ніякі. Намагалися не мати непорозумінь, але й дружити не виходило.
У Марини з Миколою народився син, він молодший за нашу дочку на півтора року.
– Ми на все літо візьмемо внучку з собою на дачу, – сказала мама, коли Ані було півтора рочки. – Квартиру треба ремонтувати, займайтеся спокійно.
Особливих посадок на дачі не було: ягідник, кущі смородини, кілька яблунь, грядка зелені і улюблені мамині клумби з квітами. Тільки спокійно займатися дитиною нам не дали.
– Ми в квартирі поживемо, – зателефонувала мамі Марина, на початку липня, – у нас на два тижні воду гарячу відключають, як я буду з двохмісячним немовлям? Через годину приїдемо з речами. Все одно, ви на дачі, кімната вільна.
– Маринко, – почала мама, – що ж ви заздалегідь не попередили? Там же ремонт зараз йде! Яке через годину приїдете, треба ж було домовитися з нами, з донькою.
– Ви бабуся тільки для внучки! – здійнялася дружина брата. – З нею з пелюшок возитеся, а про маленького онука навіть не думаєте.
Наговорила всього свекрусі і поклала слухавку. І Микола не подумав вибачитися за дружину, хоча в чому винні мама з татом? У тому, що ремонт йде в квартирі, в тому, що повинні були віщий сон побачити, що Марині знадобиться переїхати туди, де гаряча вода з крана тече?
– Не звертаємо уваги, буває, пройде, – підсумувала мама.
Якось племінник вижив без гарячої води, історія з часом і призабулася б, але факт народження Мариною дитини став час від часу підноситися нам всім, як подвиг, як досягнення.
– Мені ви не винні! – заявляла дружина Миколи. – Я вам чужа людина, а ось синові своєму і онуку ви заборгували! Я вже не кажу про спадщину і квартиру, ось у мене дитина в садочку постійно хворіє, а залишатися з ним на лікарняних нікому.
Андрійка свого Марина віддала в садок в два роки. Природно хлопчик часто хворів, а мама на лікарняних отримувала копійки.
– Добре, – сказав мій батько, – приводьте Андрійка до нас, я все одно на пенсії, буду сидіти на лікарняних. І почалося.
– Навіщо ви Андрійку дали печиво? – кидалася Марина на власного свекра. – Йому не можна солодке і борошняне! А Ви куди дивилися? (Це вже моїй мамі) Спати треба було його укладати через годину, а не тоді, коли дід сам подрімати захотів.
–Все, – сказав батько через кілька місяців регулярних «прильотів» від невістки. – Не подобається – сиди сама! Адже закономірна пропозиція, чи не так? Але Марина пів року не дзвонила свекрам: образилася. Тільки в кінці минулої весни брат з дружиною вирішили помиритися з батьками.
– У мене відпустка в липні, – сказала мамі Марина. – Можна, я з сином на дачі у вас поживу? На свіжому повітрі? Вашому онукові воно точно так само необхідне, як і Ані. А в серпні з ним на дачі буде Микола. Не одній же Ані за містом літо проводити? Та й Андрійко зміцнів б трохи, а то у мене одні лікарняні, а сидіти з хлопчиком нікому.
Мама не змогла відмовити. На початку липня Микола з сином зайняли одну з кімнат.
– Андрійку, – просила мама онука, – не треба пісочок на лавочку сипати!
Хлопчику було 2,5 року, в цей час діти вже розуміють заборони. Їм можна і потрібно пояснювати, що не можна обривати квіти і топтати клумби, що не можна їсти зелені ягоди смородини. Не розуміє? Значить батьки повинні стежити за тим, що робить їх чадо.
– Подумаєш, – фиркнула Марина, яка чула, як мама намагалася пояснити дитині порядки і правила, прийняті в нашій родині. – Він ще маленький. Йому все цікаво, він тільки вчиться пізнавати світ. Ну і зірвав квітку, шкода чи що? І пісок насипав, ну ж нічого серйозного не сталося!
– Нічого серйозного не сталося, – сказала я дружині брата, ми з чоловіком якраз на вихідні приїхали. – Але й прибирати пісок ніхто з батьків Андрійка не кинувся. І квіти ростила не мама Андрія, і грядки затоптані не Микола копає. Марина все вислухала і демонстративно пішла в будинок, залишивши хлопчика в саду.
Я вважаю, треба поважати правила будинку, в якому ти гостюєш. Треба якось підлаштовуватися, тим більше, що ми нічого надприродного не вимагаємо, всього лише дотримуватися звичайних правил пристойності.
– Ах так, – психанула Марина. – Ми ж тут в гостях! Тут тільки Аня у себе вдома. А на мене і на Андрійка тут дивляться косо! Я не зрозумію, у вас це вже старече чи завжди характер був такий?
Марина зателефонувала брату, що вже вона там йому наговорила – не знаю. Микола приїхав в той же вечір, мовчки забрав дружину, сина і їх речі і відвіз до міста. Уже рік брат не спілкується зі мною і з власними батьками. Нас вони з Мариною заблокували всюди, видалили з усіх соціальних мереж. Образилися. А головне – за що?
Фото ілюстративне – ispovedi.
