На днях мені виповниться 60, я не працюю вже три роки, не можу більше. Все життя я пропрацювала, стоячи в перукарні, тому зараз з ногами не дуже добре. Свого сина я ростила одна – як розлучилася з його батьком, коли малюкові було сім років, так все одна. Були, звичайно, побачення з легкими романами, але заміж ніхто не кликав.
У мене є хороші друзі, сусіди, сестри і брати зі своїми сім’ями, мені для спілкування вистачає. Син одружився відразу після армії з прекрасною дівчиною. Невістка вразила мене з перших хвилин спілкування – легка, доброзичлива, відкрита! Я навіть подумала – щось з нею не так, десь повинен бути підступ. За матеріалами.
Але ніякого підступу не було, вона така і є – у всьому чудова, може навіть трохи наївна. Після весілля молоді у мене рік пожили, поки своє житло не одержали б, але жодного непорозуміння за цей рік у нас з невісткою не було – вона навіть стала називати мене мамою майже зразу. І я її в свою чергу «дочкою», як і досі називаю.
Коли вони з’їхали на свою квартиру, я навіть скучила, і навіть швидше за невісткою. Ну ми з нею кожен день телефонували, говорили про все. А потім народився онук, наш золотий хлопчик. Все було у молодих добре, у сина бізнес в гору пішов і невістка працювала, але вона завжди знаходила час і на чоловіка, і на сина, і на своїх батьків, і на мене.
Коли мені була потрібна велика сума на лікування, невістка все оплатила і навіть не захотіла нічого чути про їх повернення. Чудова людина, я думала, що таких уже не буває.
Прожили молоді трохи більше восьми років.. І тут як грім серед ясного неба! Приходить син з понурою головою і каже: «Мамо, ми розлучаємося!». Я спочатку не повірила, жарт чи що? Виявилося, що ні! Каже – це вже давно триває: зустрів іншу жінку, думав, що просто інтерес, але ні, його до неї тягне, як магнітом, не може він без неї.
Уже дружина давно знає, згодна на розлучення. Я дзвоню до невістки, вона, бідолашна, в розпачі, але нічого вдіяти не може: як його утримати, якщо він сам тікає?! Гаразд, розлучилися вони, скільки б я сина не вмовляла одуматися. Аліменти на дитину відразу – обов’язково, і крім цього забезпечення дитини він теж взяв на себе.
Перед тим, щоб розписатися, син привів до мене свою нову наречену, щоб познайомитися. Вона мені зовсім не сподобалася, вся така штучна. Посміхатися мабуть взагалі не вміє. Постійно сина перебиває в розмові, а той і радий служити! Я потім синові сказала, що на весілля не прийду, а він мені: «А його і не буде, ми розпишемось і відразу до моря на два тижні!». Це ще взимку було. Загалом, так і вийшло.
Вже потім, по їх прибуттю я синові сказала, що завжди його візитам буду рада, а його нову дружину я бачити не хочу. І взагалі – щоб він мав на увазі: будуть свята, я на них буду запрошувати свою улюблену невістку й онука. Якщо він хоче приходити, то один. Син образився, на 8 березня і Великдень вранці забігав привітати.
Але ось у чому проблема: наближається мій ювілей. Хочу відзначити в ресторані з великою кількістю гостей, будуть всі наші родичі і знайомі. Обов’язково покличу невістку з онуком, адже мене це святе. Але як бути з сином.
Відчуваю себе зрадницею. Невістка каже: «Мамо, давайте я не прийду, щоб не створювати незручних ситуацій». Але незручних ситуацій мені не уникнути в будь-якому випадку: доведеться святкувати або без невістки з онуком, або без сина. А якщо син захоче прийти, то обов’язково з своєю новою дружиною, а я її взагалі бачити не хочу.
І взагалі, у мене жевріє надія, що син отямиться і повернеться в сім’ю. Що мені робити? Як правильно поступити в цьому випадку?
Фото ілюстративне – medicom.
