fbpx
Життєві історії
У мене скоро ювілей – 50 років. Буду, напевно, святкувати одна. Думаю, що діти не приїдуть. Вони вважають, що я їх не підтримала, коли сказала, що ми маємо усі жити окремо. Але я вважаю, що зробила все правильно

– Що ти собі надумала?! – питає мене по телефону зовиця Анна. – До кого ж дітям звернутися як не до матері? Що їм тепер робити? У однієї трирічна дитина, а друга в очікуванні.

– Нехай до тебе йдуть, – кажу їй.

– Чому до мене? – не розуміє Анна. – Адже ти ж їм мати! А я всього лише тітка.

– Так якщо я – мати, то мені і вирішувати, – сказала я і поклала слухавку.

Я виростила двох дочок, але деякий час назад дійсно попросила їх переїхати. Мені набридло тягти всіх на собі. Я овдовіла і довго сама забезпечувала дочок, поки вони вчилися. Важко було, ніхто не допомагав.

– Оксані зі свекрухою важко, – скаржилася мені моя свекруха, через кілька місяців після того, як не стало мого чоловіка, – тобі добре з власним житлом. А Оксана там господарство ділить. Вже двоє дітей у них.

Так мені дали зрозуміти, що ніякої спадщини з боку батька моїм дітям не дістанеться. Свекруха відписала свою квартиру доньці. Що ж, у мене є житло. Мені від батьків залишилася двокімнатна квартира.

Дівчатка мої виросли. Одна коледж закінчує, а друга вже в університеті диплом отримала. Думала, що тепер відпочину.

– Мамо, – п’ять років тому заявила моя старша Марта, – це Андрій, ми вирішили одружитися. Ти не проти, якщо ми спочатку з тобою поживемо?

Раніше дочки разом в кімнаті жили, а тепер до мене молодша переїхала.

– А грошей у нас немає, – відповідала донька, коли я запропонувала скинутися на продукти. Важко мені відразу п’ятьох прогодувати. А тут і внучка з’явилася, – нам же потрібно на кредит збирати, а я взагалі в декреті поки!

Звичайно, молодшій доньці це не подобалося. Христина була впевнена, що Марта повинна переїхати. Нехай Андрій постарається і забезпечить свою сім’ю житлом.

Минуло три роки, але на кредит старша дочка так і не назбирала. Зрідка вони давали гроші на продукти. Але весь час повторювали, що у них зовсім ні на що не вистачає грошей.

– Мамо, коли Марта влаштувалася на роботу, ти з неї грошей не брала на їжу, – каже Христина. – А я чому повинна віддавати?

Хотілося перенести холодильник в свою кімнату і повісити замок. Але там і так тісно було двом жити. Кінець моєму терпінню настав в один день. Повернулася з роботи, а на кухні сидить Христина з хлопцем.

– Мамо, знайомся з Віктором! Він приїхав з області. Ми вирішили розписатися, але трохи поживемо тут.

– Де тут? – перепитую я.

– Тут, – показує вона навколо себе. – До речі, у тебе скоро з’явиться онук, а може внучка.

– Ви хочете на кухні оселитися? – питаю я і намагаюся зберегти спокій. – У вас два тижні, а потім переїжджайте, – сказала я.

– Куди ж ми переїдемо? – злякалася Марта. – Це мій дім, я прописана в цій квартирі. Нехай Христина і переїжджає, поки дітей немає.

Сказала, що продам квартиру, якщо вони добровільно не з’їдуть. Набридло мені всіх годувати і за всіма прибирати. Пора і для себе пожити. Діти образилися.

І Анна на їхній бік встала: телефонує мені, намагається присоромити. Нагадує, що чоловік мене свого часу годував і ні в чому не відмовляв.

– Так тому й годував, що він мій чоловік! – відповідаю їй, – зате жили в моїй квартирі! Тепер у дочок свої чоловіки є, ось і нехай піклуються, годують і житло окреме шукають. Хто мені допомагав? Співчували, що важко одній двох дітей утримувати? Це не допомога!

– Будеш одна на старості років! – підсумувала зовиця.

Відповідати я їй не стала. Боюся, що до старості дочки мене б і з кухні виселили. До речі у мене скоро ювілей – 50 років, буду, напевно, святкувати одна.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page