– Що ти собі надумала?! – питає мене по телефону зовиця Анна. – До кого ж дітям звернутися як не до матері? Що їм тепер робити? У однієї трирічна дитина, а друга в очікуванні.
– Нехай до тебе йдуть, – кажу їй.
– Чому до мене? – не розуміє Анна. – Адже ти ж їм мати! А я всього лише тітка.
– Так якщо я – мати, то мені і вирішувати, – сказала я і поклала слухавку.
Я виростила двох дочок, але деякий час назад дійсно попросила їх переїхати. Мені набридло тягти всіх на собі. Я овдовіла і довго сама забезпечувала дочок, поки вони вчилися. Важко було, ніхто не допомагав.
– Оксані зі свекрухою важко, – скаржилася мені моя свекруха, через кілька місяців після того, як не стало мого чоловіка, – тобі добре з власним житлом. А Оксана там господарство ділить. Вже двоє дітей у них.
Так мені дали зрозуміти, що ніякої спадщини з боку батька моїм дітям не дістанеться. Свекруха відписала свою квартиру доньці. Що ж, у мене є житло. Мені від батьків залишилася двокімнатна квартира.
Дівчатка мої виросли. Одна коледж закінчує, а друга вже в університеті диплом отримала. Думала, що тепер відпочину.
– Мамо, – п’ять років тому заявила моя старша Марта, – це Андрій, ми вирішили одружитися. Ти не проти, якщо ми спочатку з тобою поживемо?
Раніше дочки разом в кімнаті жили, а тепер до мене молодша переїхала.
– А грошей у нас немає, – відповідала донька, коли я запропонувала скинутися на продукти. Важко мені відразу п’ятьох прогодувати. А тут і внучка з’явилася, – нам же потрібно на кредит збирати, а я взагалі в декреті поки!
Звичайно, молодшій доньці це не подобалося. Христина була впевнена, що Марта повинна переїхати. Нехай Андрій постарається і забезпечить свою сім’ю житлом.
Минуло три роки, але на кредит старша дочка так і не назбирала. Зрідка вони давали гроші на продукти. Але весь час повторювали, що у них зовсім ні на що не вистачає грошей.
– Мамо, коли Марта влаштувалася на роботу, ти з неї грошей не брала на їжу, – каже Христина. – А я чому повинна віддавати?
Хотілося перенести холодильник в свою кімнату і повісити замок. Але там і так тісно було двом жити. Кінець моєму терпінню настав в один день. Повернулася з роботи, а на кухні сидить Христина з хлопцем.
– Мамо, знайомся з Віктором! Він приїхав з області. Ми вирішили розписатися, але трохи поживемо тут.
– Де тут? – перепитую я.
– Тут, – показує вона навколо себе. – До речі, у тебе скоро з’явиться онук, а може внучка.
– Ви хочете на кухні оселитися? – питаю я і намагаюся зберегти спокій. – У вас два тижні, а потім переїжджайте, – сказала я.
– Куди ж ми переїдемо? – злякалася Марта. – Це мій дім, я прописана в цій квартирі. Нехай Христина і переїжджає, поки дітей немає.
Сказала, що продам квартиру, якщо вони добровільно не з’їдуть. Набридло мені всіх годувати і за всіма прибирати. Пора і для себе пожити. Діти образилися.
І Анна на їхній бік встала: телефонує мені, намагається присоромити. Нагадує, що чоловік мене свого часу годував і ні в чому не відмовляв.
– Так тому й годував, що він мій чоловік! – відповідаю їй, – зате жили в моїй квартирі! Тепер у дочок свої чоловіки є, ось і нехай піклуються, годують і житло окреме шукають. Хто мені допомагав? Співчували, що важко одній двох дітей утримувати? Це не допомога!
– Будеш одна на старості років! – підсумувала зовиця.
Відповідати я їй не стала. Боюся, що до старості дочки мене б і з кухні виселили. До речі у мене скоро ювілей – 50 років, буду, напевно, святкувати одна.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
