Я навіть й подумати не могла, що колись в нашій родині буде стільки непорозумінь просто на рівному місці, як кажуть люди.
У мене хороша сім’я, була. Старший брат Павло вирішив одружитися, йому вже понад 40 років, а він ще ні разу не був одруженим, так доля склалася, його нареченій зараз 37 років і вона теж вперше виходить заміж.
Одружилися, народилася дитина у них. Моя мама після того дуже змінилася. Вона довгі роки чекала, коли ж її синок одружиться, думала вже, що цього ніколи не буде і ось тобі таке свято. Мої діти зараз їй байдужі, адже у її улюбленого сина народився онук. Наша мама, здається, завжди любила більше брата, свого сина Павла, а за мене думала, що мені й так пощастило в житті.
Ми з чоловіком часто купували мамі продукти, оплачували всі рахунки, ну і давали гроші. А тут я дізналася, що мама допомагає фінансово братові та його дружині.
Так адже у мами крім наших грошей більше немає ніякого заробітку. Значить ми їй даємо гроші, а вона передає їх в сім’ї брата. Останнім часом, я за мамині рахунки плачу сама і продуктів по мінімуму їй купую, але зараз ми гроші їй перестали давати, адже вона їх Павлові віддає. Адже ми їх заробляємо самі.
Коли мама дізналася про це, то обурилася, вона говорила, як лише допомагає синочку, звичайно, за чужий рахунок добре допомагати. Чому я зобов’язана їм усім? Так, я обіцяла доглядати за мамою, я і доглядаю, годую її, допомагаю в усьому.
У мене від мого сина залишилося багато речей, вони весь цей час зберігалися на балконі. Самокати, велосипеди, м’ячики і одягу багато. Чоловік якось хотів продати, та все руки не доходили. Віддати було нікому. А зараз мама телефонує мені і таким приказним тоном говорить, щоб я швидко зібрала ці усі речі і віддала братові. Я б зараз із задоволенням віддала все братові, але чому вони командують мною, невже просто не сказати, будь ласка.
А вони ж всі разом просто приказним тоном говорять, мовляв, швидко привези речі. Тобто я повинна сама завантажити ці речі в свою машину і повезти їх на інший кінець міста. Я відповіла, що якщо їм потрібно, то нехай самі приїжджають і забирають. На це мама мені сказала, що я сама маю це зробити, якщо я хороша донька та сестра і поклала телефон. Тут же подзвонила дружина брата і стала повчати мене, чому я не слухаюся своєї мами! А приїхати вони самі не можуть, тому що у них маленька дитина. Я мала б це зрозуміти.
Я сказала їй, що у мене двоє дітей і нічого, до мене ніхто ніколи не поспішав. щоб щось допомогти чи привезти. І взагалі сказала їй, що всі ці речі я буду продавати, а якщо вони хочуть ці речі, то нехай приїжджають і забирають.
Не минуло й години, як невістка приїхала до мене. Під її докори я виставляла всі речі на майданчик під’їзду. Коли вона все забрала я сказала їй, що подяки мені не потрібні. Так вона ще й почала кричати на мене, мовляв то я їй маю дякуювати, що вона речі забрала. Я, бачте, ще й доплатити їй повинна була за бензин, що вона допомогла мені звільнити балкон й позбутися від старого мотлоху.
Вона ще щось говорила тихо, я вже не слухала, але вона незадоволена була.
Так от, ця жінка потім приїхала додому і всім там розповіла, що я з неї взяла якусь суму грошей за всі ці речі. І додала, що на ці гроші вона могла все це і в магазині купити, а не старий мотлох везти, та ще б і здача залишилася. Усім говорила, що коли вдома перебрала речі, то там нічого хорошого не знайшла, але ж то не правда, там усе ще добре було і одяг хороший.
Вся родина дізналася, що я у них взяла гроші і почали вони мені усі дзвонити, щоб я все повернула назад. А мені вже байдуже до всіх цих родичів. Вже зараз думаю, що треба було дійсно просто віддати ці речі потребуючим діткам, а не своїм невдячним родичам. Ніколи більше не буду заходити з родиною, ти до них з добром – а вони ще незадоволені залишилися.
Фото ілюстративне.
