fbpx
Життєві історії
У мене першого числа був день народження, ювілей, але мої діти прийшли до мене з пустими руками. На особливі подарунки від них я і не розраховувала, але про те, що вони прийдуть зовсім без нічого, я і подумати не могла

У мене першого числа був день народження, до того ж, ювілей. Дякувати Богу, я відсвяткувала своїх 60!

У мене є двоє дітей – син і дочка, але вони мене не привітали зовсім, мені було дуже прикро, коли я побачила, що прийшли діти до мене без подарунків.

Оскільки день і так вихідний, то я покликала до себе кількох найближчих подруг.

Мені перед ними було дуже соромно за своїх дітей, бо виходить так, що вони мене зовсім не поважають.

На особливі подарунки від них я і не розраховувала, але про те, що вони прийдуть зовсім без нічого, я і подумати не могла. Син в руках тримав тортик, куплений в супермаркеті, а онучка намалювала для мене малюнок.

Я ще чекала, що подарунок буде згодом, у вигляді сюрпризу, але цього не сталося.

Невже було важко купити гарний букет квітів? У мене що, ювілей кожного дня?

Так, їм зараз трохи важко з грошима, бо зараз усім важко, але ж і 60 у мене один раз. І невістка, і син працюють, могли б щось і відкласти до цієї події.

Я все, звичайно, розумію, з грошима проблеми. Але невже у двох молодих дорослих працюючих людей, немає коштів хоча б на невеликий знак уваги?

Чайник новий купили б, знають, що я воду в каструльці кип’ячу, бо старий зламався! Або комплект постільної білизни, моя все ще з радянських часів, чи крем якийсь… Придумати можна було при бажанні безліч варіантів!

Я з порожніми руками до них ніколи не приходжу! А тим більше на дні народження!

Не знаю, може син ображається через те, що я доньці допомагаю більше, ніж їм.

Але їй потрібніше, відколи дитина у неї народилася, я щодня до них ходжу: і продукти приношу, і з онуком залишуся, і їсти зготую, і приберу, якщо треба.

Звичайно, за допомогу з онукою я з дочки ні копійки не беру, свої проблеми вирішую сама. Одяг доношую той, що є, благо його достатньо, взуття намагаюся берегти, все своєчасно ремонтую.

Купую в основному товари за акціями. Ну, і комуналку плачу.

У мене багато знайомих мого віку, більшість уже не працюють, але якось так склалося, що майже всім активно допомагають діти.

Сусідці он син у квартирі зробив дорогий ремонт, поміняв вікна-двері-підлоги, купив нові меблі, тепер у неї вдома як у музеї.

Я у себе ремонт робила ще двадцять років тому. Недавно просто освіжила. Зараз думаю, що доведеться в цьому і доживати: ремонт мені не подужати ні матеріально, ні морально.

Подрузі також допомагає дочка. За те, що та влітку з двома онуками сиділа на дачі, дочка із зятем видали їй десять тисяч гривень «на продукти та на господарство».

А яке там на дачі господарство? Прання все возили до міста, продукти донька привозила щотижня машиною.

Подруга відмовлялася від грошей, навіщо, мовляв, так багато – але дочка із зятем ні в яку: мовляв, тобі це за послуги няні, навіть не вигадуй, бери, це твоє.

Іншу мою приятельку дочка повезла за кордон у відпустку. Причому, дочка цієї теж в грошах не купається, розлучена, одна ростить дитину. Просто хоче зробити матері приємний подарунок.

І тільки мені нема чим похвалитися – діти не допомагають зовсім.

Син хоч торт приніс, а донька взагалі прийшла без нічого.

Мені перед подругами було дуже незручно, ну невже діти не могли щось придумати, щоб мені було приємно?

Вони мені так і сказали, що я виростила егоїстів, і що біля таких дітей забезпеченої старості у мене не буде.

Я засмутилася дуже. Діти і справді показали своє справжнє ставлення до мене. Але що тепер робити?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page