– Мамо, я твій син, хто мені допоможе, як не ти? – Юрій прийшов ще раз, щоб проситися до мене жити.

– Сину, я тобі уже сказала – ти можеш жити, але без Тетяни, – нагадала я про свою умову.

– Мамо, ну як без Тетяни? Вона моя дружина.

– То хай би твоя дружина вміла язик за зубами тримати, і поводити себе правильно у чужому домі, – кажу.

Син одружився 8 місяців тому. Невістка мені не сподобалася від слова зовсім. Ні, це не через зовнішність, з цим якраз у неї все порядку. Це через її манери, а точніше їх відсутність.

Тетяна абсолютно безтактна, але вона це подає як чесність і прямолінійність, мовляв, краще все сказати прямо у вічі. І вона каже, не вибираючи слів.

Я сама живу у двокімнатній квартирі. Але сину з самого початку я заявила, що не збираюся жити з невісткою. Тому я їм на весілля подарувала 15 тисяч доларів. Це все, що у мене було. Таку ж суму подарували і свати, тому молодята відразу купили квартиру.

Але житло вони взяли в новобудові, яка ще не здана. Тож поки дім ще будується, їм треба десь жити. На знімання вони йти не хочуть, бо хочуть щось за цей час на ремонт відкласти, адже в квартирі є одні лише бетонні стіни, і все.

Я пішла їм на поступки, хоча і не хотіла цього робити. Просто у сватів ще гірша ситуація, у них в двокімнатній квартирі живе ще молодша сестра невістки і бабуся, туди точно ніяк.

Виділила я молодятам окрему кімнату, намагалася обходити всі гострі кути, хоча з Тетяною це було непросто, я їй слово, а вона мені десять. І все повторює: “Я просто правду в очі кажу, а правду ніхто не любить”.

А що вона каже? Та це ні на яку голову не налазить. Наприклад, що мені не треба багато їсти, бо в мене є надлишкова вага. Або що я виглядаю значно старшою за свій вік, ну і все в цьому ж роді. Кому сподобається така правда?

Та я мовчала, хоч це було і нелегко. Але один випадок все змінив. У мене нещодавно був день народження. І я запросила додому гостей, зібралося 12 моїх найближчих родичів і подруг, якраз помістилися всі в одній кімнаті.

Я сподівалася, що невістка мені допоможе, але вона сіла за стіл і чекала, поки я сама все подам. Мені навіть перед друзями і родичами було за неї незручно.

Але і це ще не все. Поки я бігала на кухню, носила туди-сюди тарілки, Тетяна встигла розповісти правду в очі майже всім моїм гостям. Зупинити її не було кому, і вона мені такого наробила, що тепер ні родичі, ні подружки не хочуть зі мною спілкуватися.

Все, що у нас вдома колись говорилося, невістка їм передала, та ще й додала свого. Так що тепер завдяки їй у мене немає ні родичів, ні друзів.

Винуватою невістка себе не почуває, вона повторює свою улюблену фразу, що на правду не ображаються. Хто її взагалі просив лізти до людей, які їй в батьки годяться?

– Якщо на правду не ображаються, то от тобі моя правда – ти не вихована, і я більше не хочу тебе бачити у своєму домі, – сказала я невістці.

Я дала їм тиждень для того, щоб вони знайшли собі нове помешкання. Син переїжджав від мене дуже незадоволений. Образився сильно, став на сторону своєї дружини, а мене ще й картав, що для мене родичі і подружки є важливішими за рідних дітей.

Місяць я про них нічого не чула, а тепер син знову об’явився, просить, щоб я прийняла їх назад, бо він не має змоги платити за оренду житла. Невістка, виявляється, дитину чекає.

І хоч це лише перші місяці, вона вже з роботи пішла, бо погано себе почуває. Працює один син, і його зарплати не вистачить і на оренду, і на проживання. Тож він сподівається, що я все забуду, пробачу і прийму їх назад.

Та я не хочу цього робити. Нехай невістка навчиться думати перш ніж говорити. Вона буде мені верзти казна що, а я буду лише обтиратися? О, ні. Не треба мені такого на старість у власному домі.

Я їм допомогла чим могла, віддала всі гроші, які у мене були. Нехай тепер самі думають і викручуються. Для чого їм було брати таку дорогу квартиру в новобудові, де треба ще й на ремонт витрачатися, якщо можна було придбати щось простіше з готовим ремонтом в уже обжитому будинку. Ну хіба ж не так?

Син ще сподівається, що я передумаю хоча б заради онука. Це для мене важливо, але як уявлю, що невістка цілими днями сидітиме вдома і говоритиме мені свою правду, то усвідомлюю, що навіть заради онука я не готова таке терпіти.

А яка ваша думка? Я погана мама, чи я все правильно роблю?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.