fbpx
Життєві історії
– У мене лише одна невістка, – сказала мама мого чоловіка, – і це його перша дружина. А ти мені ніхто. Я на неї не ображаюся, в чомусь вона має рацію, адже щоб бути разом ми з чоловіком зруйнували дві сім’ї – його і мою

– Так, можливо нам доведеться за все заплатити, – погоджується Світлана. – Адже ми з чоловіком, щоб бути разом, дві сім’ї, виходить, зруйнували – його і мою. Двоє дітей його тепер нещасні, колишня дружина, мати. Мій колишній чоловік, знову ж… батьки, які зі мною рік вже не розмовляють…

– Але ви ж з чоловіком щасливі разом?

– Неймовірно! – зітхає Світлана. – Живемо душа в душу, чекаємо спільну дитину. Він з мене просто пилинки здуває. І я його теж люблю…

Коханий і люблячий нинішній чоловік старший за Світлану на дванадцять років. Від першого шлюбу у нього двоє дітей, які зараз живуть з матір’ю. Батько, йдучи, залишив їм все майно, сумлінно платить аліменти, готовий всіляко допомагати, прагне спілкуватися.

Але зі спілкуванням все складно. Старший син, підліток, ображений на батька за матір, не хоче його ні бачити, ні чути. Молодша ж дівчинка, навпаки, рветься до тата, не хоче йти від нього.

Колишній дружині теж непросто, причому, напевно, важче за всіх – майже чотирнадцять років в шлюбі вона не працювала, «вила гніздо», займалася дітьми і була впевнена, що її чоловік буде завжди при ній. А тепер ось залишилася біля розбитого корита.

Треба б на роботу, але роботи не знайти, дочка пішла в перший клас, діти звикли до непрацюючої мами. У сина зараз складний підлітковий період, і все це лягло на плечі колишньої дружини.

І в цьому у всьому, виходить, винна Світлана. Ну може не зовсім у всьому і не тільки вона, звичайно, але вона –  найбільше, адже забрала з великої дружної родини чоловіка і батька.

Ні, Світлана – аж ніяк не фатальна жінка. Вона добра, співчутлива людина, і ніколи не хотіла, щоб вийшло ось так. Цілий рік вона боролася зі своїми почуттями, звільнилася з роботи, де познайомилася з чоловіком своєї мрії, нинішнім чоловіком, змінила номер телефону, спробувала зовсім зникнути з його життя. Але почуття виявилися сильнішими.

А ще ж Світлана розбила і свою сім’ю. І нехай там було неідеально, не було особливої ​​любові, і у першого чоловіка була маса недоліків, тепер, дивлячись на другого, Світлана розуміє – це ще краще. Добре хоч дітей не встигли завести за чотири роки спільного життя.

Подумати тільки, колись для Світлани це було великим болем, а тепер здається мало не благословенням долі. Якщо б у неї зараз була дитина від першого шлюбу, все було б значно складніше. Все-таки все, що не робиться – на краще.

І ось тепер Світлана разом з коханим, і цілий рік живуть душа в душу, не можуть надихатися один одним, і їм обом страшно навіть уявити, що було б, якби вони так і не зустрілися. Або не наважилися б зійтися. Тільки тепер вони обоє зрозуміли, що таке любов і сім’я.

І дитина у них скоро буде. Термін поки маленький, але Світлана і її чоловік щасливі. Дуже. Він носить її на руках, допомагає і підтримує, і придумує імена для дочки – чомусь обоє впевнені, що буде дівчинка.

Вони зуміли створити свій ідеальний світ. Але, чесно кажучи, на душі у Світлани від усього цього дуже неспокійно. Їй зараз треба б розслабитися і насолоджуватися щастям, пережити яке, очевидно, дано не всім. Але розслабитися не виходить.

Раз у раз в голові спливає стара приказка про те, що на чужому нещасті щастя не побудуєш. І чим щасливіша реальне життя, тим сильніше у Світлани страх, що все це скінчиться, перерветься, і пробудження буде гірким.

Підкидують дров у вогонь і всі навколишні. Нова свекруха, наприклад, заявила, що у неї одна невістка – це перша дружина мого чоловіка, і єдині внуки – її діти. Подруги відводять очі, мама дуже переживає.

Невже і справді Світлані все повернеться, все нинішнє щастя вийде боком? Невже в таких випадках, як її, не можливо побудувати щасливе життя? Невже Світлана дійсно так вже винна, що не заслуговує на щасливе майбутнє?

Зрештою, життя одне, і кожному хочеться трішки щастя… Просто у когось воно своє, а у когось – чуже.

Фото ілюстративне – mylove.

You cannot copy content of this page