fbpx
Життєві історії
У мене і думки не було, щоб претендувати на будинок батьків. Ми з сестрою давно домовилися, що вона догляне тата і маму, і за це їй буде наша хата. Але сестри не стало, а її чоловік одружився і привів в наш дім свою дружину. Я вважаю, що батьківський будинок має належати моїй сім’ї, а не Василю і його новій пасії

З своїм швагром, чоловіком моєї рідної сестри, я завжди жила мирно і дружно. Поважала його і як людину, і як чоловіка. Моя сестра прожила з ним чудових 30 років. Але, нажаль, 8 років тому її не стало.

Ми з сестрою завжди собі дуже добре жили. Я старша, і першою вийшла заміж. Ми з чоловіком хотіли жити в місті, проте свого житла у нас не було, тому спочатку ми знімали квартиру. Вже потім чоловік став їздити на заробітки і ми змогли придбати собі житло.

У мене і думки не було, щоб претендувати на будинок батьків. Ми з сестрою давно домовилися, що вона догляне тата і маму, і за це їй буде наша хата.

Марія, залишилася вдома біля батьків. Вийшла заміж і зятя додому привела. Василь нетутешній, він був родом з іншої області, до того ж, з багатодітної родини. Йому батьки не дали нічого, то ж він з пустими руками прийшов на наше подвір’я.

Проте, цим йому ніхто і ніколи не дорікав. Батьки мої любили зятя, бо він ніколи їм не відмовляв у допомозі. І сестра завжди мені казала, що вона щаслива біля нього.

Щоправда, у Василя з Марією не було дітей, чомусь Господь не благословив їх малятком. Сестра все життя через це дуже переживала, але потім вони якось змирилися з цією думкою.

Вони собі господарювали, всюди двоє ходили, до самого кінця за ручку трималися. Я навіть по-доброму заздрила сестрі, що у них з чоловіком все так ладно і гарно. Бо в мене в сім’ї по-всякому було, але то життя.

Батьків наших не стало давно, пішли один за одним в один рік. Залишилися Марія з Василем самі вдома, господарювали собі потроху. А потім небеса забрали і сестру. Василь тоді дуже поник, важко переживав втрату. Ми з чоловіком щотижня в село їздили, щоб підтримати швагра.

З часом стали там трохи господарювати, Василь вділив нам кусок города, ми собі там садимо картоплю, бурячок, цибульку. І всі свята в селі разом з Василем проводимо, щоб йому не було сумно.

А тут нещодавно Василь нас здивував так здивував! Вирішив одружитися! Привів додому жінку, хоче з нею офіційно оформлювати стосунки.

Ми з чоловіком ошелешені! Бо Василь і сам по суті приймак на нашому подвірї, а тепер ще одну чужу людину привів. У мене є двоє дітей, так що я розраховувала, що цей будинок Василь віддасть комусь з племінниць. Я не готова миритися з тим, що якась чужа людина все наше майно прибере собі до рук.

Чисто по-людськи я Василя розумію, але не готова ділитися майном. У його обраниці четверо дітей, вони наче дорослі і житлом забезпечені, але всяке може бути, тепер вірити нікому не можна.

Що мені робити? Я вважаю, що батьківський будинок має належати моїй сім’ї, а не Василю і його новій дружині. Ну хіба не так?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page