Ось так й сказала мені моя рідна донечка, що в бідності вона вже пожила досить таки довго, що мене має все влаштовувати, що зі своїм сином вона проводить досить часу, що я і він ні в чому не маємо потреби і повинні сказати за це спасибі їй та її чоловікові, – говорить Марина Олександрівна, – виходить, що проміняла дитину свою на хороше, спокійне і дуже забезпечене життя.
– Ну тобі, Марино, гріх скаржитися зараз на все це, – переконують її вперто сусідки, – ти свою пенсію навіть не отримуєш, все на картці залишається там і зберігаєш усе, ні в чому собі не відмовляєш. Будинок повна чаша в тебе. Море – щороку бачиш, а то й не по одному разу, іноді і взимку ще можеш поїхати кудись. Дитина постійно одягнена в усе новеньке та гарне, на гуртки його і тебе возить таксі. Що тобі ще потрібно для повного щастя? Хіба це не шикарне життя? Щоб твоя Іринка повернулася з ним в твою невеличку двокімнатну квартиру, щоб вона влаштувалася в бібліотеку та перераховувала копійки знову і ти ще й з пенсії своєї допомагала їй? Будь вдячною за все, що маєте ви всі. Вона з сином своїм бачиться часто, час з ним проводить. Що тобі ще потрібно тепер?
– Так воно то так, – ніби й погоджується з усіма Марина, – Лише хлопчик ж розуміє, що він у бабусі живе, а мама приходить. Йому мати потрібна. Він скоро зрозуміє, на що його Ірина, мати його, проміняла. Сите життя? Подарунки? Моря? А відчувати себе непотрібним як виходить?
Але саму Марину подруги-пенсіонерки підтримувати відмовляються. Самі сидять з онуками на безоплатній основі цілий день і ніхто й не запитує дозволу у них, адже вони самі знають, що дітям важко і хочуть допомогти.
Онуків лише на ніч і забирають їх батьки, адже з ранку до ночі працюють, у багатьох житло взяте в кредит. І в той час, поки вони самі шукають різні акції, де можна купити продукти харчування хоч трішки дешевше, економлячи кожну копійку, Марина, в якої все є, скаржиться про якусь важку долю свою.
– Ірина моя вийшла перший раз заміж майже 9 років тому, відразу після того, як закінчила навчання, за такого ж вчорашнього студента, як сама, – розповідає Марина, – пожили вони у мене пару місяців, потім пішли на орендоване житло, через рік онук народився, Олежик. А ще через 5 місяців дочка моя з малюком повернулася до мене додому, а зять пішов собі своєю власною дорогою, він був у нас родом з села, туди й повернувся, наскільки я знаю.
Аліменти від колишнього чоловіка Ірина тоді отримувала копійчані та й ті дуже нерегулярно, добре, що тоді сама Марина працювала й утримувала свою дочку та внука.
Коли Олежикові виповнилося 3 роки, він пішов в садочок, а сама Ірина вийшла працювати на роботу в бібліотеку.
– Ні одягнутися, ні взутися нормально не могла, – скаржилася тоді подругам Марина, – зять колишній якісь копійки пересилає, у дочки не зарплата, а зовсім невеличка сума якась, людям на сміх. Що будемо робити, коли я на пенсію вийду? Ніяк не збагну що до чого. Так непросто нам зараз жити усім, зовсім грошей на життя не вистачає.
А за пів року до того, як Марину попросили піти на заслужений відпочинок, а Олежикові виповнилося 6 років, Ірина познайомилася з чоловіком. Дуже забезпеченим чоловіком.
– Свій будинок за містом у цього Артема, власний водій, домробітниця, яка приходить щодня. Бізнес у нього хороший дуже, я особливо не цікавилася, чим він там точно займається, але справа у нього прибуткова дуже, і доглядав він за Іриною дуже красиво: букети, ресторани, подорожі за кордон на вихідні, – каже Марина.
Через пару місяців подарунків та квітів, Ірина отримала заповітне колечко з великим діамантом та пропозицію вийти заміж і, врешті, перебратися жити до нього.
Все, наче, добре складалося, та на диво Ірини, Артем лише поставив єдину умову:
– Нехай твій син залишиться жити з бабусею, мамою твоєю. Ти, твоя мама та твій син не будете ні в чому мати потребу, я вас добре забезпечу. Тобі немає необхідності працювати та й з сином ти будеш бачитися тоді, коли ти цього захочеш сама, ніяких обмежень чи заборон не буде. Але жити з нами хлопчик не буде, я хочу свою сім’ю.
Ірина тоді добре поговорила з мамою, так і так, або все, або нічого. В той момент Марина, втомлена від вічного безгрошів’я, пошкодувавши таку ж саму втомлену єдину дочку, якій нарешті пощастило в житті, погодилася з такою пропозицією.
– Цей чоловік, Артем, дочці відразу машину купив, – продовжує вона, – так що вона кожен день майже була у нас. Лише, якщо вони разом кудись виїжджали, то онучок мій маму не бачив. Але він все одно сумував за нею. Ірина йде до дверей – хлопчик просить, щоб вона нікуди не йшла, щоб залишилася з ним, адже вона його мама. Мені теж на це дивитися було дуже непросто, я раніше не думала, що саме так все буде.
Зате мама та син Ірини перестали мати потребу у чомусь. У хлопчика з’явилися репетитори, модні гаджети, платні гуртки, про які він раніше й не мріяв.
Марина з онуком об’їздила всі хороші курорти та будинки відпочинку. Бабуся та внук одягнулися гарно, стали добре харчуватися, Ірина, а точніше її чоловік, поміняли побутову техніку в будинку, встановили кондиціонер, бойлер для гарячої води.
– Навіть ремонт дуже добрий зробили, поки ми з онуком в Єгипті відпочивали, – зізналася Марина, – але не все ж купиш за гроші, і саме це мені й прикро тепер.
Останній рік тепер Марина буквально щоразу повчає свою дочку: Скажи чоловікові серйозно, якщо тебе щиро кохає, то й сина твого до себе забере. І справа не в тому, що їй важко, а в тому, що хлопчикові потрібна мати і вона має бути поруч.
– Мамо, – втомлено пояснювала Ірина вкотре Марині, – Мій чоловік не з тих людей, які не змінюють своїх рішень, зрозумій ти вже це нарешті, якби він хотів, то син твій вже давно жив би з нами, а так – ні. Сказав, що дитя моє не буде жити з нами, значить марно сперечатися й вмовляти. Це його позиція, він людина така чітка і пряма, зрозумій, будь ласка. Він забезпечує всіх нас, ніколи не заперечує, коли я їду до сина. Що ще тобі треба? Ну давай я розлучуся, буду жити з вами, роботу знайду за копійки. Що тоді чекає мого сина? Яке майбутнє я зможу йому дати? Зараз почну з артемом про це говорити, лише суперечки будуть між нами і все.
– Зате ти дасиш йому увагу рідної матері! – наполягає на своєму Марина, – Те, чого за гроші не купиш ніколи! Проміняла рідного сина на сите життя! Роки швидко промайнуть, а ти потім ще шкодуватимеш про це.
Ірину такі розмови засмучують. Вона не вважає, що син її обділений її увагою. Мій чоловік вже давно обіцяв та репетиторів, і найкращий вищий навчальний заклад для нього.
Свої обіцянки Артем виконує сумлінно, ніколи нічим дружині не докоряє, її сім’ї не шкодує нічого.
Ірина теж щиро любить чоловіка, вона не вважає свого сина обділеним увагою рідних людей.
– Я кожен день сина свого бачу, проводжу з ним час, – каже молода жінка, – чоловік зараз весь в бізнесі, він займається серйозними справами, а мені навіть вдома прибирати не треба, все роблять інші люди за зарплату. Я роблю з сином уроки, граюся, вожу його гуляти, ми так багато часу проводимо разом. Ночувати їду додому і в неділю не приїжджаю, в цей день чоловік теж не займається справами, ми з ним цей день відпочиваємо разом. Що мамі ще моїй не подобається? Погано вони живуть чи що? Треба знову бідно жити нам усім, аби я ночувала в одному будинку з сином?
Але Марина стоїть на своєму, говорить й про майбутнє, турбується про те, чого ще не сталося.
– У них поки дітей своїх немає, – каже, – але, думаю, через рік-другий у них буде дитятко і онук мій тоді залишиться сам, йому вже таку увагу ніхто приділяти не буде, а я буду зовсім старою. Що тоді? Коли Ірина буде від немовляти до сина їздити? Вони усі мають жити в одному домі, це ж сім’я!
– Перестань постійно повчати свою доньку, Марино, – кажуть їй побруги, – ви усі зараз так гарно живете, забезпечені усім, вам усі лише заздрять. Народить Ірина другу дитинку? Няня у неї буде. Та й з другою дитиною буде до тебе приїжджати. Не псуй відносини у сім’ї своєї доньки, хай вони з чоловіком мирно живуть, їм так добре. Вважай, що вона гроші заробляє. Так багато хто робить зараз: діти у бабусь, а самі на роботі з світанку до пізньої ночі. Як ти не розумієш, що життя у вас гарне, вам, напевно, заздрять усі і ще багато людей мріє про саме таке життя, як у тебе.
Але Марина вважає, що дитина має жити з мамою, лише так буде правильно. Але невже бабуся права? Ну що вона доб’ється?
Фото ілюстративне.