Після закінчення школи Марина пішла працювати. Вона хотіла поступити до якогось вишу, але в їхньому не великому містечку таких навчальних закладів не було, а їхати у велике місто не було за що.
Коли Марині виповнилося 18 років, вона зібрала всі свої речі, взяла гроші, які сама заробила і поїхала вступати в столицю. Ні, вона не мріяла стати співачкою, артисткою або танцівницею, вона тверезо розцінювала свої можливості і свій фінансовий стан. У школі вона добре вивчала англійську мову і захотіла стати перекладачем. “Якраз, зможу відвідувати і інші країни.” – думала Марина подаючи документи до навчального закладу. За матеріалами
Але, як ви вже здогадалися, Марина не пройшла, їй не вистачило балів. Викладачі з жалем подивилися на неї і запропонували спробувати свої сили в наступному році.
Марина сиділа на сходинках інституту і гірко плакала. Всі її мрії і надії розвалилися в одну мить. Жити було ні за що, повертатися до рідних не було сенсу, вона з ними попрощалася і впевнено заявила, що назад не повернеться. Її кімнату зайняла молодша сестра, всі її речі були при ній, вона і не хотіла назад у село. Вона сиділа і плакала, розмірковуючи що ж робити їй далі. На годиннику було 23.00, світло в будівлі інституту вже давно згасло, на вулиці було тихо і безлюдно. Якраз в цей час сторож інституту робив обхід, побачивши незнайому дівчину, хотів було вже вигнати її з території, але уважно придивившись, підійшов до неї і заговорив. Марина не стала нічого брехати і вигадувати, а чесно йому у всьому зізналася. Сторож не довго думаючи, покликав її тимчасово пожити у нього.
– У мене дружини не стало ще рік тому, діти давно виросли і роз’їхалися, а я живу один. Так що переїжджай. Квартира хоч і маленька, але вже краще ніж вокзал.
– Але у мене немає грошей оплачувати проживання.
– Не біда, доню. Допомагатимеш мені по господарству, іноді готуватимеш. Я вірю, що ти досягнеш своєї мети, до якої прагнеш. А вже коли розбагатієш, тоді і допоможеш старому чим зможеш.
Так і почалося життя Марини в Києві. Вже на наступний день вона почала шукати роботу і знайшла – стала офіціанткою.
Марина як завжди з ранку витирала столики в кафе від пилу, розставляла серветки, підсувала стільці до столів, і навіть не помітила, що прийшов відвідувач. Тільки, коли він її покликав, Марина повернулась і побачила чоловіка. На вигляд йому було близько 40 років, високий, на ньому був діловий костюм і дорогі черевики. Напевно, не встиг поснідати вдома, подумала Марина і принесла йому меню. Чоловік випив кави з морозивом, розрахувався і пішов. Цей день у Марини пройшов швидко, людей було багато, тому час летів непомітно. Виходячи з кафе вже пізно вночі, Марину гукнули, коли вона повернулася, на неї дивився той самий чоловік. Він галантно привітався і запропонував довести до будинку. Марина погодилася.
– Ну що, будеш вступати на наступний рік в інститут? – запитав чоловік.
Марина підняла очі і подивилася на нього.
– Не дивуйся так, я був в приймальні комісії.
Так, тільки зараз Марина згадала, він викладач англійської мови в інституті.
– Ще не знаю. – відповіла Марина.
– Ти вступай, я бачу ти дівчина рішуча, що не поїхала назад, знайшла ось роботу, у тебе все вийде. Я в цьому не сумніваюсь.
– Дякую.
Машина під’їхала до будинку. Марина подякувала водієві і вийшла. На наступний день у Марини був вихідний, вона вирішила зробити генеральне прибирання будинку, а втім це входило в її обов’язки. Коли вона готувала дідові обід, у двері подзвонили. На порозі стояв молодий хлопчина і тримав в руці квіти, Марина розписалася за доставку і вийняла папірець всередині букета.
“Найкрасивішій дівчині на світі!” – прочитала Марина.
Це був Ігор. “Що йому від мене потрібно? – думала вона. Адже він одружений, далеко вже не молодий. Ну і що, буду його коханкою, він буде мені допомагати грошима, допоможе з інститутом, потім з роботою. Не такий він вже й противний. Так і що в цьому такого, нехай я буду йти до своєї мети саме так, можна подумати я одна така, не я перша, не я остання. ” – міркувала Марина.
На телефон прийшло повідомлення: “Увечері я за тобою заїду. Ігор”
Так Марина і стала коханкою заможного чоловіка. І він дійсно їй допомагав, зняв для неї квартиру, давав гроші, водив в дорогі ресторани і клуби. Марину все влаштовувало. Ігор з’являвся у неї буквально 1-2 рази в тиждень, не вимагав від неї звіту, що вона робила і з ким була, не питав, що вона робить з грошима, які він їй дає.
Через рік він допоміг Марині вступити до інституту і допоміг отримати кімнату в гуртожитку. На цьому їх відносини закінчилися, та й Марина хотіла вже більшого.
Йшов час. Марина зустрічалася з багатьма чоловіками. Вони були всі різні, але їх об’єднувало тільки одне, всі вони були заможними. За нею якось почав бігати однокурсник з малозабезпеченої сім’ї, але вона відразу йому відмовила, пояснивши, що він не зможе утримувати таку дівчину, як вона. Так, Марина стала корисливою, вона знала собі ціну і знала, що гідна більшого. Вона йшла до своєї цілі, їй вже було наплювати на мораль, на правила поведінки, на пристойності, на все.
Після закінчення інституту, один з її коханців допоміг влаштуватися їй на престижну роботу. І вже Марина сама могла дозволити собі купити ту чи іншу річ, сходити сама в ресторан, і не залежати ні від кого.
Вже до 30 років Марина мала свій бізнес, купила дороге авто, квартиру. Вона була задоволена собою, задоволена життям. Лише одна ситуація її засмучувала все більше і більше, вона ніяк не могла знайти гідного чоловіка і вийти за нього заміж.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
