fbpx
Життєві історії
У мене був ювілей, 70 років. Я особливо нічого не готувала, сподівалася, що діти з внуками прийдуть і все організують, але в цей день до мене ніхто не прийшов, правда, привітали мене по телефону. В підсумку, я самотньо пила чай на кухні і згадувала своє життя

Мою сповідь зрозуміють ті, хто, як і я, присвятив своє життя дітям і внукам. Заміж я вийшла ще в інституті, вуз закінчила, але на роботу не пішла, сиділа вдома з дітьми, їх у нас з чоловіком троє – два сини і дочка. Зараз діти вже дорослі, подарували мені п’ятеро онуків, вони теж вже доволі дорослі. І ось я при цьому розкладі залишилася на старість самотньою.

На минулому тижні у мене був ювілей, 70 років. Я особливо нічого не готувала, сподівалася, що діти з внуками прийдуть і все організують, але в цей день до мене ніхто не прийшов, правда, привітали мене по телефону. В підсумку, я самотньо пила чай на кухні і згадувала своє життя.

Всю себе я присвятила своїм дітям, а потім і їхнім дітям. Завжди думала, що це допоможе мені мати не самотню старість. Але, як виявилося, дітям я не потрібна, у них свої справи, онукам теж не до мене. Бачимося ми з ними не часто, хоча і живемо в одному місті.

Колись достаток чоловіка дозволяв мені не працювати. Весь свій час я присвячувала вихованню дітей. З дітьми я завжди займалася, робила всякі вправи, ми вчили кольору, букви, цифри, ліпили, читали, співали, в’язали, клеїли, майстрували, гуляли. Коли вони підросли, я водила їх на різні гуртки, їздила по змаганнях, відвідувала всі їхні виступи, допомагала готуватися. Робила з дітьми уроки, репетиторів тоді не було, доводилося викручуватися якось самим.

Чоловік у вихованні дітей майже не брав участі, він багато працював, а вечора вважав за краще проводити за газетою або перед телевізором. Навіть у відпустку ми з дітьми іноді їздили без нього. Не стало його, коли дочка закінчувала університет. Тоді стало вже складно.

Коли діти поїхали з дому, я вперше влаштувалася на роботу, нянечкою в дитячий садок. Зарплата невелика, але хоч щось.

Чоловік за життя встиг купити старшим синам по квартирі. Дочці він збирався придбати житло, але не встиг. Вона якийсь час жила зі мною в нашій трійці, потім зустріла хлопця і переїхала до нього. Але після весілля вони з чоловіком повернулися в мою квартиру – дочка чекала дитину, а її чоловік один не міг утримувати сім’ю і платити за житло.

У старших вже були діти, з якими я регулярно залишалася, забирала їх з садка чи школи і приводила по домівках. Вже ж синам і невісткам легше було, вони ж постійно на роботі.

Частенько онуки проводили у мене вихідні, що дуже не подобалося зятю і дочці. Вони обурювалися, що малеча шумить і заважає, а квартира схожа на дитячий садок. Але не могла ж я відмовити синам і невісткам, коли вони просили посидіти з онуками.

В результаті дочка заявила, що з неї вистачить. Треба вирішувати питання з житлом. Вона запропонувала продати мою трикімнатну квартиру, мені купити однушку, а їм віддати гроші, що залишилися, щоб вони теж обзавелися своїм житлом.

– Це буде чесно. Брати при квартирах, їх ви забезпечили, а я як нерідна.

Дочка була права, вона насправді залишилася без житла. Я не хотіла, щоб вона відчувала себе ображеною і зробила так, як вона запропонувала. За підсумком я змогла купити собі невелику однокімнатну квартиру, а дочці і її чоловікові свати грошей додали і вони купили собі дві кімнати.

Я навіть рада була, що ось так питання з житлом у всіх зважився, ніхто не залишився обділеним. Шкода, звичайно, було розлучатися з житлом, з яким пов’язано стільки спогадів, але це всього лише квадратні метри, щастя дочки для мене важливіше.

Але тепер внуки виросли, я на пенсії, діти стали рідше приїжджати, пояснюючи, що у них багато справ. Телефонують мені час від часу, і все.

Я пробувала їх збирати разом, все-таки родина, але навіть на великі свята виходило не завжди. А я залишилася як з боку колесо до воза. Троє дітей, п’ятеро онуків, а мені нікому і допомогти, добре, що хоч сусід не відмовляється. Зрозуміло, що у всіх своє життя, свої справи, але чим я заслужила до себе такого ставлення? Все завжди для них, а тепер немає у мене сім’ї, на жаль.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page