fbpx
Життєві історії
У мене був дуже добрий чоловік, ми мали власний будинок, заробляли непогано. А я захотіла поїхати на рік-два на заробітки, думала, подивлюся як живуть люди в Італії, і заодно зароблю щось, щоб відкласти про всяк випадок

Коли я слухаю історії заробітчанок, тут, в Італії, то розумію, що не від доброго життя вони сюди приїхали. Але я не можу сказати цього про себе. У мене був дуже добрий чоловік, ми мали власний будинок, заробляли непогано. А я захотіла поїхати на рік-два на заробітки, думала, подивлюся як живуть люди в Італії, і заодно зароблю щось, щоб відкласти про всяк випадок.

Чоловік тоді працював на керівній посаді, зарплату мав в порівнянні з іншими, високу. Він дуже просив мене не їхати. Ми на той час вже 25 років були разом, Іван не звик без мене. Дочка наша старша якраз заміж вийшла, доволі вдало, до речі. Свати їм на весілля квартиру в новобудові подарували.

А молодша донька ще вчилася в університеті, але жила в гуртожитку в обласному центрі. Іван в хаті залишився один. Я тоді не могла три роки додому приїхати, бо не мала ще документів. А коли перший раз повернулася додому, чоловік подумав, що я назавжди приїхала. І дуже засмутився, коли почув, що я хочу повертатися.

За три роки я заробила навіть більше, ніж сподівалася. Додому я привезла 30 тисяч євро, це були шалені гроші, але Івана вони зовсім не тішили. Він хотів, щоб дружина була поруч. А в мене в Італії була якраз добра робота, тому я пообіцяла, що ще на рік поїду і якраз повернуся на святкування свого 50-річного ювілею.

Але за цей рік відбулися певні зміни – молодша донька заміж вийшла, і за ті гроші, які в мене вже були, я купила молодятам квартиру. Тому потрібно було знову заробляти. Я залишилася ще на три роки. І якраз я вже збиралася повертатися додому, як отримала сумну звістку з України – не стало мого Івана. Раптово, неочікувано, ми навіть з ним попрощатися не встигли, бо хто ж знав, що все так вийде…

В Італію я вирішила більше не повертатися. Але тут старша донька розлучилася з своїм чоловіком і згадала, що я молодшій квартиру купила, а їй ні. Я мала гроші на ще одну квартиру і подумала, що буде справедливо, якщо я і старшій куплю житло. Але у неї двоє дітей, тому ми взяли відразу трикімнатну.

Це не сподобалося моїй молодшій доньці, яка жила в подарованій мною двокімнатній квартирі. Почали діти між собою сваpитися, кому я більше дала.

А мені так прикро від цього. Скільки разів я себе картала за те, що поїхала в світи. Навіщо чоловіка залишила самого вдома, коли ми з ним так добре жили? Витратила на чужині свої найкращі роки, і все заради чого? Якби нікому нічого не дала – тоді було б точно однаково, і тоді б дочки мирно між собою жили б.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page