fbpx
Життєві історії
У мене був день народження, мама приїхала мене привітати і залишилася у нас на тиждень. Це були дуже непрості дні, мамі не подобається, як ми з чоловіком живемо

Ми з чоловіком живемо окремо, але періодично до нас в гості приїжджає моя мама. Людина вона складна, завжди говорить те, що думає, і не зважаючи на думку інших людей.

У мене був день народження, мама приїхала мене привітати і залишилася у нас на тиждень. Це були найгірші дні, вона тільки те й робила, що постійно висловлювала своє невдоволення. Мамі не подобається, як ми з чоловіком живемо.

– Це не сім’я у вас, а гуртожиток якийсь, – каже вона. – Ти весь час із дітьми, чоловік – сам собою. У вас давно вже у кожного своє життя… Нічого спільного!

Чесно кажучи, стосунки у мене з мамою непрості: мама з дитинства мене критикує і ніколи належно не оцінює мої досягнення. Я вже звикла не  сприймати її висловлювання близько до серця. Тим більше, про сім’ю. Що може знати про те, якою повинна бути сім’я, жінка, яка сама в шлюбі була без року тиждень, і то сто років тому? Смішно. Критикувати чуже життя кожен здатний, тільки побудувати своє ідеально виходить не у всіх…

Мама живе в іншому місті, приїжджає нечасто, але коли вже гостює, то влаштовує мені веселе життя. Так, у нас з чоловіком не все ідеально, але і не так погано, як бачить все це моя мама.

У шлюбі ми вже сім років, вже давно один до одного звикли. Спілкування як такого теж небагато – ніколи. Я сиджу вдома з дітьми, чоловік багато працює, і не з восьмої до четвертої, як у маминій картині світу потрібно працювати в офісі, а набагато довше. Додому приїжджає і о десятій, і о дванадцятій. Ну, зараз усі так працюють, особливо у мегаполісах. Я з розумінням до цього ставлюся. А от мама намагається посіяти сумніви:

– А ти впевнена, що він із роботи вчора приїхав у такий час? – цікавиться вона. – Працює до ночі? Що він там робить в офісі вночі?

Я впевнена – чоловік саме на роботі. Вихідні він часто в роз’їздах – полювання, риболовля, у п’ятницю допізна, як правило, посиденьки з друзями. Іноді у неділю я витягую чоловіка на сімейну прогулянку з дітьми – він іде, але наче послугу робить, це видно.

– Вдома не робить нічого в принципі, з власними дітьми ледве знайомий! – зітхає мама. – Немає у вас жодної родини!

«Жіночу» роботу чоловік справді не робить у принципі, «чоловічі» справи накопичуються роками. Прибити, просвердлити, повісити, полагодити, банально наточити ножі – то інструментів немає, потрібно їхати до свекрухи за дрилем, то часу не вибрати, то не вистачає якихось шурупів, і треба їхати в магазин, так що наступного разу.

Вдома чоловік переважно відпочиває, сидить за компом. З дітьми спілкується мало, ні про які спільні ігри не йдеться. Я вже до цього звикла – чоловік робить лише те, на що я вкажу, і то за десятим разом. Але у кожного своє життя, мені моє подобається.

Я весь час із дітьми: прогулянки, готування, заняття, підготовка до школи. Чоловік в ці справи особливо не вникає – та ніби й нема чого. Він знає, що дружина займається дітьми, все під контролем. Так само і я не вникаю в його проблеми – де взяти гроші, щоб заплатити за те й це.

Гроші він заробляє, утримує сім’ю, що ще треба? А мама вважає, що це не сім’я. І що робити, щоби виправити ситуацію? Розлучатись і шукати принца на білому коні. з двома дітьми та без роботи?

Я вже дні рахую, щоб мама від нас поїхала, бо не сила вже слухати її повчання, так і до розлучення недалеко.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page