fbpx
Життєві історії
У мене було двоє дітей, жили ми небагато. В той день я поверталася з роботи і купила дві сосиски, але син відмовився, сказав, що сестричці свою віддає. І так завжди було, всі ми старалися для Іринки, а вона виросла і тепер вважає, що нікому нічого не винна

– Моя мама вже пенсіонерка практично утримує мого 44-річного непрацюючого брата, – розповідає Ірина. – А мама, замість того, щоб відправити його у самостійне плавання, ще й хоче житлом його забезпечити.

Брат з дружиною і дітьми живуть разом з мамою в її квартирі, де мені теж належить частка. Зараз мама хоче мою частку квартири викупити і йому подарувати, разом зі своєю, зрозуміло, щоб у Олега було своє житло. Спочатку взагалі мова велася про те, щоб і я подарувала йому свою частину. Я відмовилася, звичайно. А вона мені – він, каже, тебе допомагав виростити і на ноги поставити, тепер ти йому мала б якось віддячити.

Ірина на дванадцять років молодший за брата Олега. Живе вона окремо, у своїй квартирі, яку купила сама і зробила ремонт на свій смак. Сім’ї і дітей у Ірини немає, заміж виходити вона поки теж не планує.

Ірина багато працює і добре заробляє. Гроші витрачає на власні потреби – поїздки, обновки, різноманітні хобі. У свій час намагалася допомагати матері, але дуже швидко це припинила, коли побачила, що гроші тут же переходять до брата.

– Я спочатку гроші давала, потім зрозуміла, що мати ні копійки собі не бере. Стала тоді продукти замовляти, щоб мамі привозили. Але це, виходить, матері дістається п’ята частина, оскільки вп’ятьох живуть, і все у них спільне. Я вмила руки. Матері сказала – якщо щось конкретно потрібно, говори, будемо вирішувати. Але їй для себе нічого не потрібно! Тільки для онуків.

Мати Ірини, Вероніка Павлівна, за сина горою, тому що відчуває себе перед ним винною. У дев’яностих вона залишилася одна з п’ятнадцятирічним сином і трирічною дочкою на руках, без будь-якої допомоги ззовні. Зарплату на роботі не платили, і Олег відразу після школи пішов на роботу, щоб допомагати матері ростити сестру. Працював і вантажником, і мийником, і сортувальником овочів на базі, і продавцем на ринку. Йшов куди брали, аби лише хоч щось заробити.

На пам’ять про ті непрості часи у Олега залишилося погане здоров’я і відсутність вищої освіти. Спочатку сестру з матір’ю ростили, ставили на ноги, потім з’явилася своя сім’я, і ​​стало зовсім не до навчання. Народилися діти, і їх потрібно було годувати.

Так все життя Олег і пропрацював на таких простих роботах, як в юності: бери, тягни, кидай, складай, гроші відразу. Здебільшого, звичайно, неофіційно. Зараз, в сорок п’ять, працювати на важкій фізичній роботі він вже не може, а на іншу його просто не беруть. Тому останні кілька років чоловік сидить вдома, готує обіди і вечері, возить синів на тренування і змагання, веде домашнє господарство. Дружина Олега працює, і Вероніка Павлівна теж. Гроші їм потрібні. Квартира, в якій вони живуть, офіційно належить трьом: матері і братові з сестрою.

Вероніка Павлівна наївно вважала, що Ірина відмовиться від своєї частки на користь брата, адже їй є де жити, а у нього і його дітей ця квартира – єдине житло. Але Іра і слухати не хоче про це. Тому мати поставила за мету викупити у дочки її частку, і потім оформити квартиру на сина. Адже, якщо щось трапиться, Ірина і на спадщину буде претендувати, і квартиру змусить продати, не буде дивитись, що брат з сім’єю опиниться на вулиці. Звідки в неї це? Адже виховували, душу вкладали, віддавали найкращий шматок. І Олег в свої сімнадцять обтирався по будівництвах і по мийках, щоб сестру допомогти на ноги поставити.

Тому Вероніка Павлівна досі підробляє, хоча люди на роботі вже дивляться на неї косо. Живуть вони на зарплату невістки Зоряни, а свої гроші – зарплату і пенсію, свекруха відкладає на викуп частки у дочки. Живуть тому скромно: сім’я велика, а зарплата у Зоряни не дуже велика.

Вероніка Павлівна щосили намагається не ображатися на дочку, але зрозуміти її, на жаль, не може. Ну ось навіщо їй ця частка? Своє житло у Ірини є, уявити, що вона коли-небудь прийде жити до брата, абсолютно нереально. Ну і відмовилася б на користь Олега, так зазвичай і робиться в сім’ї.

– А Олег колись останнє їй віддавав! – розповідає Вероніка Павлівна. – Були у нас часи, коли я з роботи йшла, дві сосиски їм купувала і яблуко на двох, так син завжди говорив – мою долю віддай Іринці! Вивчили її, виростили. А тепер ось так. Вона нікому не зобов’язана… Прикро.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page