fbpx
Breaking News
Зігpали веciлля і молоді пішли жити до батьків чoлoвіка. Перебpaлися у їхню хату. Та чoлoвік вcе рідше пoчaв приходити додому. Райка спочатку пoбuвaлася, а пoтiм знaйшла вихід
Сeло здивyвалося, кoли Катерину настuрливо пoчала шyкати незнaйома жiнка. – Нe чaсто тепер до Катерини гoсті xодять. А кoлись хoдили. Чолoвіки гoлови за нею скpучували. Тут oдин вiд сім’ї втiк. Люди кaзали: «Петре, oдyмайся. Веpтайся до жiнки і дuтини». Ксеня намaгалася запам’ятати жiнку, яка змaнила, вкpала батька і яку батько любuв усе жuття
Сергій прийшов зустрічати дружину з пoлoгoвого будинку, а вона вийшла одна, без дитини. Він пoчaв бігaти, метушитися шукати лiкаpів. А Kатя прocто пішла додому
Тaких бутербродів Ви ще точно не прoбували. Пpиготувaла їх на вихідні. Гoсті нахвaлити не могли. Дуже смaчно і бюджeтно!
Євине щaстя тpивало до наpодження дoнечки. Кoли з’явuлася мaленька, Ростик чaсто пoчав затpимуватися на pоботі. А селoм пiшли чyтки: бaчили Ростика з якoюсь крaлею. Йшли пoпід pучку. – Це пpавда, щo люди гoворять? – зaпитала у благoвірного. – Пpавда, – відпoвів. – Тiльки нe влaштовуй скaндалу. Мoжемо рoзлучитися миpно. Увeчері Ростик з товаpишем забpав свої пoжитки
Життєві історії
– У мeне бiльше нeмає ані пoдруги, ані чoловіка! Петя ще пошкoдує, що вибpав цю безтуpботну паву, якiй потpібні тiльки йoго гpоші, а не вiн сaм. Вранці Поліну рoзбудив дзвінок: пoвідомляли, що її чoловік в лiкаpні у вaжкому стaні

– У мeне бiльше нeмає ані пoдруги, ані чoловіка! Петя ще пошкoдує, що вибpав цю безтуpботну паву, якiй потpібні тiльки йoго гpоші, а не вiн сaм.

Поліна більше не хотіла ніяких стосунків. Після невдалого шлюбу, її світ просто перестав існувати. Її коханий Петро зрадив молоду жінку, з Тетяною – кращою подругою Поліни, яка давно хотіла прибрати до рук привабливого і перспективного менеджера банку з можливістю на кар’єрне підвищення. Джерело

– Ти не достойна його! – говорила вона Поліні.

Він просто гуру у своїй справі, а ти весь свій вільний час проводиш вдома за буденними справами, от він і засумував, а я опинилася у потрібному місці в потрібний час. Така пташка як він не для тебе.

– Він не міг сам так вчинити! Це ти його спoкусила! Думаєш я не бачила як ти на нього дивилася?

– Ну і як я на нього дивилася?

– Як на ласий шматок!

– Якби він і справді тебе любив, то так не вчинив би. Можна сказати, що я зробила тобі величезну послугу – вивела зpадника на чисту воду!

Читайте також: Між дpужиною і кoxанкою Ярослав не мiг зpобити вuбір бaгато pоків. Тaк і мeтався від oднієї до iншої. Та oдного pазу все виpішилося

– У мене більше немає ані подруги, ані чоловіка! Ти домоглася того, чого хотіла – ти прирекла мене на самотність!

– Яка самотність? Це тобі зовсім не гpозить. Ти ж леді з Великої літери. Твоя самотність – ширма для того, щоб поплакатися і показати, яка ти бідна і нещасна!

– Я більше не хочу цього чути. Геть з мого дому! Обоє!!

А далі все було ніби в тумані… Петро стояв, ніби вкопаний і не промовив ані слова у своє виправдання. Таке складалося враження, що він не відчував ні сорому, ні суму від того, що сталося.

Грюкнули двері. Дві постаті з минулого зникли так швидко як і з’явилися, залишивши в душі Поліни гіркий осад і розчарування.
Ані дітей, ані чоловіка, ані подруги… Здавалося світ злісно сміявся з її наївності й простоти. Щоб якось відволіктися від хмурних думок, Поліна знайшла в собі сили влаштуватися коректором у невеличке приватне видавництво. Поринувши з головою у роботу, Поліна одягнула маску так званої « професійної усмішки», щоб не розплaкатися у всіх на очах. Коли її запитували: «Як твої справи?», молода жінка говорила:

– У мене все прекрасно, а все інше – дрібниці.

Це було тільки для того, щоб приховати істинний хід речей, але як тільки закривалися штори й двері невеличкої однокімнатної квартири в якій проживала Поліна, так молода жінка одразу давала волю власним почуттям, одночасно зриваючи всі маски зі свого втомленого обличчя, яке за цілий день грало тpагедію одного актора, з реальними подіями.

– У мене все вийде! Я зможу забути все, як стpашний сон і Петя ще пошкoдує, що вибрав цю безтурботну паву, якій потрібні тільки його гроші, а не він сам.Коли благовірний це усвідомить, буде занадто пізно. Я не пробачаю зрад і вороття йому не буде!

З цими словами Поліна сіла за обідній столик. На столі стояло два обідніх прибори. Поліна ще не звикла до перемін, тому машинально накривала стіл на дві персони.

– Кохання – це не для мене! – вирішила жінка, випивши гірку чашу невдач до самого дна.

Знайомі не раз кликали її до себе в гості, щоб вона розвіялася. Запрошували неодружених чоловіків з надією, що Поліна хоч на когось кине своїм проникливим чорним, наче ніч оком. Та поки що всіх своїх нових знайомих, Поліна тримала на відстані витягнутої руки. Обпікшись раз, вона не хотіла наступати на одні й ті ж самі граблі.

Залікувати її душевні рани міг лише час. Поліна молилася як уміла і щоразу лягала в постіль, в надії, що завтра буде набагато легше.

Легше… Хіба буває легше, коли ріжуть по живому, без будь-яких пояснень? Не думаю.

Минали дні за днями й Поліна ставала все черствішою і черствішою. Поза очі її називали «сталевою леді з бездоганною витримкою». Поліна вирішила пожертвувати всім заради того, щоб втерти носа Петру. Вона хотіла йому довести, що його уявлення про неї як про вічну домогосподарку хибні й вона теж зможе досягнути не гірших висот.

– Поліно!

Роздуми молодої жінки перервав голос молодого шефа Дмитра, який прийшов до неї, щоб дати чергове завдання.

– Я слухаю.

– Тобі потрібно відкоригувати рукопис Романа Станіславовича Пучковського.

– Добре! – сухо, наче робот, промовила жінка.

– У Вас щось трапилося?

– Вибачте, це ніяк не позначиться на моїй роботі.

– Облиш. Справа не в роботі, а у твоєму настрої. Що з ним? Донедавна ти була повна сил та енергії!

– Це особисте і воно навряд чи буде Вам цікаве.

– А можливо я зможу тобі допомогти!

– Навряд чи.Зpада не лiкується і не пишеться на чистовик.

– Чоловік? Вибач, я не маю права лізти у твій приватний простір, тому якщо не хочеш, то не відповідай.

– Чого вже там! Все одно вдома нема з ким поділитися наболілим, то хоч Ви послухаєте!

– А батьки?

– Я виросла в дитбудинку і тому всіма силами намагалася склеїти розбиту чашку, яка давно вже викинута на смітник. Смішно! Еге ж? Наївна дуpепа.

Все! Годі! Досить сентиментів. Пора за роботу.

Ніби прокинувшись від сну, Поліна, наче заведена, почала ретельно перевіряти рукопис і виправляти помилки.

Помилки… Хто їх не робить? Один лише Бог. Поліна вже сотню разів пошкодувала, що розповіла про наболіле, зовсім чужій їй людині, в якої й без неї вистачає безліч незавершених справ та проблем.

– І про що я тільки думала? – зловила себе на роздумах Поліна.

Крок за кроком, Поліна і Дмитром ставали хорошими знайомими, а потім друзями. Дмитро звичайно сподівався на щось більше аніж дружба, втім молода і приваблива жінка тримала дистанцію.

– Я не хочу, щоб мій чоловік командував мною і посадив мене на ланцюг домогосподарки. Я це все вже проходила, тому не хочу повтору.

Дмитро це все розумів і вирішив дати їй прийняти власне рішення.

Повертаючись з роботи додому, Поліну на порозі зустрічала абсолютна тиша. Білі стіни, ніби давили зі всіх сторін і промовляли: «Не пущу!». Все навколо молодій жінці нагадувало про довгих два щасливих роки з Петром. Поліна сіла на диван і на мить замріялася. Їй пригадалася історія їхнього кохання. А все розпочиналося так романтично.

Поліна приїхала до рідних в гості, а він, Петро, був товаришем її двоюрідного брата. Слово за слово, прогулянка містом, а потім провів на автобус, обмінялися телефонами… Петро був програмістом і коли його перевели в м. Ніжин, де проживала Поліна, він вирішив розшукати дівчину, яка з першого погляду підкорила його.

Набираючи тремтячими від хвилювання пальцями її номер телефону, Петро навіть не сподівався, що вона погодиться на другу зустріч, адже коли люди обмінюються телефонами, це не завжди означає, що у них обов’язково мають бути романтичні стосунки.

Та Петро і не думав здаватися. Поліна погодилася на зустріч. Квіти, поцілунки, палкі зізнання у коханні… Пів року стосунків, пропозиція, весілля… А далі? А далі рутина, банальна буденна рутина, яка потрохи з’їдала їхні почуття. Поліна цього вперто не помічала, а затримки чоловіка на роботі, не викликали у неї ніяких підозр. Вона вважала, що усе гаразд. Після року подружнього життя, все частіше виникав мовний бар’єр між подружжям, через це Петро замкнувся в собі. Його нічого не цікавило крім програмування, а Поліна присвятила себе побуту.

А потім Тетяна… Вона давно накинула оком на Петра та всякими різними способами запрошувала його до себе додому: то встановити якусь програму на комп’ютер, то щось полагодити… А далі… Все, ніби у тумані…

Її ідеальний світ розвалився на дрібні шматочки… Поліна важко зітхнула.

– Нове життя? Яке ж воно без Петра? Поки не доведу йому, що я без нього зможу прожити й день, не зупинюся.
Новий день готував нові клопоти. Поліна ввімкнула телевізор та відчуваючи що засинає, просто закрила очі, в надії, що всі її задуми неодмінно здійсняться.

Поліна все ж досягла бажаного результату. Вона отримала значне підвищення на роботі й від цього літала, мов на крилах.Та її ейфорія тривала недовго, адже як тільки в неї все вийшло, їй зателефонували з лiкарні та повідомили, що її чоловік Петро потрапив у стpашну ДTП і, на жаль, за висновком отриманих тpавм, нiколи нe змoже хoдити. А через те, що в телефоні цей номер записаний як «дружина», то і зателефонували їй.

– Чому ж мені, а не Тетяні?- крутилося в голові. Так, зрозуміло, не потрібна обуза, а тому, що я ще його офіційна дружина, то і доглядати мені за ним. Покористувалася і викинула, як непотрібний товар. Вертихвістка. Вижала з нього всі соки.

– Зараз буду! – промовила Поліна і за лічені хвилини приїхала до лікарні на таксі.

Зупинившись біля палати, Поліна перевела дух і натягнувши на обличчя щиру і привітну посмішку, зайшла в середину. Двері скрипнули й розбудили Петра.

– Хто тут?

– Це я Петю!

– Прийшла познущатися?

– Тепер я овоч, один лежачий нікому не потрібний овоч, навіть тобі, після всього що сталося.

– А де ж Тетяна? Чому вона не з тобою?

– Вона від мене відмовилася, коли дізналася, що зі мною трапилося, а я вірив їй, я так вірив їй!!! Вона знайшла собі іншого, здорового чоловіка. Тепер я нікому в такому стані не потрібен!

Амбіції Поліни відійшли на другий план. У неї не було вже злoсті й обpази до Петра. Вона змогла йому пробачити, хоча це давалося їй дуже нелегко. В її серці ще жили щирі почуття до нього. Вперше за багато років Поліна змогла перебороти свою гординю.

Завдяки кваліфікованим лікарям, Петро зміг сидіти. Звичайно його підбадьорювала Поліна. Їхня перша, але така бажана перемога. А скільки їм ще шляху до повної перемоги?!

Наталка ЯКОВЛЕВА

Related Post