Зараз мені вже давно за 30 років, я вийшла заміж давно, і маю троє діток. Моєму старшому синові в цього року виповнюється вже 10 років, середньому синові – 7, а молодшому синочку – 5. І виходить так, що практично всі останні 10 років я перебуваю в нескінченному декреті. Єдине, що мені дає трохи відпочити від усього цього – це зустрічі з такими ж подругами, моїми ровесницями, які також мають діток, і підробіток манікюрницею на дому, це дає мені підробіток і я трішки відволікаюся від щоденної домашньої роботи.
Звичайно, зараз мені хотілося б більшого та кращого, ніж я маю сьогодні: як і будь-яка інша жінка, я люблю іноді ходити по магазинах, трохи приділяти час собі і своїм власним справам і проводити веселі вечори з чоловіком, відпочиваючи від домашніх клопотів. Але, так як з моїми дітьми мені майже ніхто не допомагає, у мене немає часу для своїх цих маленьких радощів, а іноді так хочеться відпочити і знайти хоч трохи часу для себе.
Найважча образа, яку я відчувала в своєму житті, мені прикро в цьому зізнаватися, адресована моїй рідній матері: мама моя живе дуже близько від мене, в сусідньому від мене будинку, але при цьому дуже рідко цікавиться, як я тут справляюся одна з трьома дітьми і усіма своїми домашніми справами, яких у мене чимало. При чому, якщо раніше я чомусь завжди думала, що у неї відсутній інтерес до всіх малих дітей і вона не любить няньчитися з ними, а хоче більше часу приділяти собі і відпочивати, то потім я переконалася в тому, що це не так, що байдужа вона тільки до моїх рідних дітей: мало того, що вона може гарно гратися в моїй присутності з онуками своїх подруг, говорити їм гарні і теплі слова, розповідати казки та оповідання, так потім ще й з сином моєї молодшої сестри Ірини стала сидіти і няньчитися постійно. Відколи Ірина народила, мама не відходить від її дитини, дуже допомагає з немовлям.
Ми з мамою часто розмовляємо про те, що вона якось повністю ігнорує моїх дітей, зовсім відгородилася від нас. Я вважаю, що це неправильно зовсім, що рідна бабуся не приймає абсолютно ніякої участі в житті своїх рідних онуків, а мама моя вважає, що я вже досить доросла і самостійна людина для того, щоб сама вирішувати свої проблеми і буденні справи, і вона мені допомагати не зобов’язана, адже давно немолода й сама. На її думку, я сильна, і сама з усім розберуся, я завжди так робила, а моя рідна молодша сестра Ірина – жінка ще молода і нерозумна, і гарно догледіти свого сина не зможе, їй потрібно допомогти, завжди щось підказати.
Мені, чесно кажучи, від її таких слів якось віє холодом до моєї сім’ї, я навіть не знаю, чи вона це говорить щиро, чи просто шукає собі виправдання.
Я, звісно, й сама добре розумію, що народжувала я трьох діток, перш за все, для себе й чоловіка, а не для когось, але ж і мама мені не чужа людина, а найрідніша, щоб у важкий момент так відвернутися просто від мене, відмовляючи в підтримці і допомозі. Мама не погоджується навіть у дворі посидіти з моїми дітьми, щоб я змогла пару годин провести в повному спокої, і поробити деякі справи вдома, або поспати якусь годинку-другу, а з сином сестри може няньчитися цілодобово, як тільки Ірина попросить про це, і навіть їздить з ним по поліклініках.
Я зовсім не розумію, чим син сестри Ірини кращий за трьох моїх діток, адже вони теж мамині онуки. Іноді мені образливо, і через це навіть спілкуватися ні з ким зі своїх родичів не хочеться. Не здивуюся, якщо спадщину мама теж віддасть лише Ірині, адже вона вважає, що їй потрібніше, а мене залишить ні з чим.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
