fbpx

У мами всі розмови тільки про дачу, що вона там зробила, як у неї там добре і як їй всі заздрять, що така дача у неї є. Я цю дачу ніколи особливо не любила, а мій чоловік – тим більше. Ще весна не прийшла, а мама вже кличе нас до себе на дачу, і навіть не допомагати, а просто побути з нею поруч. Їхати ми не хочемо, а відмовити – означає образити маму

Дача завжди була предметом гордості моїх батьків. Ділянка і все, що на ній, було справді шикарним. Чого вартий лише їхній двоповерховий котедж з усіма зручностями. Вкладати гроші в дачу батьки не скупилися, тому мали повноцінний заміський будинок.

Коли не стало батька, ця шикарна дача з усіма зручностями залишилася мамі. Будинок на 2 поверхи, мангал, човен на березі місцевої річки.

Я цю дачу ніколи особливо не любила, я – типовий міський житель. Люблю комфорт, кондиціонер і не можу терпіти комарів і інших комах. На дачі батькам я не допомагала ніколи. Особливо не любила грядки і всякі посадки на них. Але що стосується прибирання в будинку, готування і інші посильні речі роблю.

Мама носиться з цією дачею, як з писаною торбою, всі розмови про дачу, що вона там зробила, як у неї там добре і як всі їй заздрять, що така дача є. Навіть коли обговорюємо якихось нових знайомих, сама відразу запитує, чи є у них дача, якщо немає, то вони як мінімум дивні люди, раз немає дачі. А якщо не садять нічого, то ледарі.

У мами 2 теплиці, але там вона справляється поки сама. Найцікавіше, коли приїдеш, запитаєш, що допомогти вона каже: «Так поки жарко відпочиньте, може, перенесіть стіл з одного місця на інше, підметіть гравій на дорозі з боку вулиці».

Їй 66 років вона ще й працює і на дачі весь час.  Дача знаходиться близько 50 км від міста. І хоч я в декреті, не можу постійно приїжджати. Та й за донькою 2 років бігати по городу в 15 соток і будинку в два поверхи втомлююся дуже.

У мене є брат з сім’єю. Вони з дружиною постійно проводять час на дачі у мами і допомагають їй. Я теж хочу туди їздити. Не так часто звичайно, але, тим не менше, хочу. Але чоловік постійно або привозить нас з донькою туди і їде або максимум живе там добу і їде по всяких придуманим справах. Якщо його попросять допомогти, він допомагає, не просять, ініціативи не проявляє.

Мама мені постійно докоряє, що ні я, ні чоловік не допомагаємо їй. З одного боку я розумію, що він не у себе вдома і що це дача моїх батьків, а не наша, але в той же час в родині з чоловіків залишився тільки мій брат і чоловік. Брат у мене неговіркий і чоловік з ним не особливо спілкується. Загальних тим мало і йому нудно з моїми родичами.

Я ніби й хочу допомогти, але бачу, що чоловікові ці поїздки на дачу до тещі дуже не подобаються. Я втомилася розриватися між мамою та чоловіком. Одна я туди їжджу, але без чоловіка теж довго там не можу. Та й він сумує, і хоче, щоб ми приїхали і були разом вдома.

Ще весна не прийшла, а мама вже кличе нас до себе на дачу, і навіть не допомагати, а просто побути з нею поруч. Їхати ми не хочемо, а відмовити – означає образити маму.

Ось питання в тому, чи варто його змушувати допомагати мамі або відстати від нього і їхати самій? Чи варто випробовувати почуття провини перед мамою? Мені здається, що мама більше хоче, щоб я просто частіше поруч була, ніж навіть допомагала чимось, але ж у мене сім’я і я не можу постійно бути поруч.

Проблема ще в тому, що квартира, в якій ми живемо, куплена була мамою мені до шлюбу. Тобто я зобов’язана їй всім. І цю дачу мама теж обіцяла записати на мене і на брата в рівних частках. І я готова допомагати, але що робити з чоловіком? Допоможіть розібратись.

Фото ілюстративне – moderngranny.

You cannot copy content of this page