З дружиною брата ми подружилися не відразу. Зараз, коли все позаду, аж смішно згадувати, як все було. А тема подарунків, взагалі, була досить болючою в нашій родині. Це зараз ми зі сміхом згадуємо справи і витівки минулих років. Нам пощастило: ми з Мариною знайшли спільну мову. Але досі, по-дружньому, іноді один одного підколюємо: недавно Марина приїхала в гості з половиною тортика.
Чому саме з половиною? У цьому вся суть, зараз розповім. У березні 2012 року мій старший брат одружився. Мені було 20, Марині – 24. Я ревнувала: старший брат завжди був моєю опорою і підтримкою, а я у нього стояла на першому місці. І його одруження, я сприйняла як зраду.
Це зараз мені смішно, а в 20 років мій світ звалився. Мамі Марина сподобалася відразу, вона не звертала уваги на її витівки, вважаючи так: раз її син одружився, значить Марина цього варта, і не нам втручатися в їхні стосунки.
У тому ж році у мами був ювілей. На подарунок ми з братом скинулися і купили телевізор. Я вчилася, підробляла у вільний час, і для мене це була дуже відчутна сума.
Після ювілею, коли всі подарунки були вручені, а гості розійшлися, Марина почала вимагати гроші з мами.
– Мій чоловік не мав права розпоряджатися нашим бюджетом без мого відома. Я була проти, щоб він скидався на телевізор: за значно меншу суму можна купити цілком гідний подарунок! Тому я вимагаю повернення мені половину тих коштів, які вніс мій чоловік! Ці гроші – наше спільно нажите майно, значить половина моя!
Я на подібну заяву оніміла, а мама мовчки дістала гроші і віддала Марині. Брат був добряче напідпитку, тому витівка дружини пройшла повз його увагу.
Потім, коли брат усвідомив, що сталося, він привіз мамі гроші назад, без відома дружини. А я раділа з того, що вони посварилися, так як до Марини я продовжувала відчувати неприязнь.
Половинчасті подарунки стали вагомим аргументом у сімейних відносинах. Ми з моїм хлопцем з’їхалися, і коли мене запросили на день народження Марини, то я подарувала їй одну срібну сережку, прокоментувавши свій подарунок:
– Ми з моїм хлопцем ведемо спільний бюджет, тому його половину купленої мною для тебе пари сережок я віддала йому.
Від мами і брата мені тоді добряче прилетіло, але мені було байдуже, своєї мети я досягла: віддзеркалила її вчинок.
На свій день народження я отримала половину палетки дорогих тіней: вміст п’яти осередків було вичищено до блиску, як належить Марині, решта були подаровані мені. На народження племінника я піднесла Марині половину ковдри.
Не сперечаюся, дитячий садок, але Марина сама завела подібну традицію, я тільки їй слідувала. Як мама говорила про нас:
– Один почав, другий повторив і понеслося.
Я вийшла заміж, чекала дитину. Марина запропонувала мені віддати речі, що залишилися від її дитини. Я відмовилася, єхидно зауваживши:
– Обійдусь. Тебе шкода. Будеш півночі сидіти, різати навпіл.
Вона не образилася, а привезла кілька пакетів. Одяг був цілим, що мене здивувало.
– Лінь було морочитися, сама поріжеш, якщо треба, – посміхнулася Марина.
Ми стали частіше спілкуватися, забувши всі образи. Зрештою – подружилися.
Половина чого-небудь – тепер наша традиція. Але вже по-доброму: ми п’ємо чай, привозячи з собою половину торта, і даруємо один одному коробки з цукерками, де не вистачає рівно половини цукерок, а якщо їх там непарну кількість, то «зайва» цукерочка ріжеться навпіл і залишається в коробці.
Дрібні підколи на тему «половинчастості» у нас з нею в порядку речей. Скинути в соцмережі тільки половину анекдоту або листівки, покласти в чай одну ложку цукру, замість двох, пригостити половинкою круассана. Але тепер все це ми робимо по-доброму.
Мама з братом хитають головами і чекають, коли ми подорослішаємо. А нас все влаштовує.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
