fbpx
Життєві історії
У любові та злагоді ми з чоловіком прожили десять щасливих років. А тоді в нього виявили недугу. Це було — як грім серед ясного неба. Дорогою до Києва, куди ми їхали на консультацію до відомого фахівця, я весь час молилася. Просила Бога, щоби цей висновок виявився помилковим. Обіцяла: якщо Господь зробить для нас це велике диво, то я продам новеньку іномарку

У любові та злагоді ми з чоловіком прожили десять щасливих років. А тоді в нього виявили недугу. Це було — як грім серед ясного неба. Дорогою до Києва, куди ми їхали на консультацію до відомого фахівця, я весь час молилася. Просила Бога, щоби цей висновок виявився помилковим. Обіцяла: якщо Господь зробить для нас це велике диво, то я продам новеньку іномарку

Оксана сиділа і молилася подумки: «Господи, прости мій тяжкий гріх. Благаю, не забирай коханого. Ти ж знаєш, як я його люблю. Не судись, Отче Небесний, зі мною по Своїй справедливості, а по Своїй великій милості. За матеріалати

Хоч я на це й не заслуговую, бо не виконала даної Тобі обітниці. Тоді чомусь не замислювалась, який гріх чиню. Я ж не людині сказала неправду, а Тобі, Отче мій Небесний…»

Із операційної зали вийшла стурбована медсестра.

— Як він? — спитала Оксана.

— Поки нічого не відомо, — відповіла та, відвівши погляд убік. — Ви б не сиділи тут, а пішли б до церкви, помолилися б за його здоров’я. Господня допомога вашому чоловікові потрібна зараз, як повітря. Вибачте, мені треба йти…

Оксана, дивлячись услід медсестрі, думала: А чи маю я право йти до церкви після всього того, що зробила?

…У храмі Оксана довго молилася, а потім підійшла до священика.

— Чи можна з вами поговорити? — спитала несміливо.

Чи міг він відмовити заплаканій жінці?

Нас із чоловіком поєднало велике кохання, — почала свою розповідь Оксана. — Одружившись іще студентами, ми вважали себе єдиним цілим і не уявляли життя одне без одного. У любові та злагоді прожили десять щасливих років. А тоді в мого чоловіка виявили недугу. Це було — як грім серед ясного неба.

І моїй радості не було меж, коли я дізналася, що висновок не підтвердився. Насправді моєму чоловікові ніщо не загрожувало. Тоді, отримавши від Бога такий неоціненний подарунок, я повинна була б негайно виконати обітницю, дану Всевишньому. Та я ніяк не могла наважитися продати машину, яку ми зовсім недавно купили. Все чекала чогось. Щось вираховувала. Думала: завтра, ні — післязавтра… Так минали тижні, місяці. А я не знаю, що мені робити…

У Біблії Господь каже: «Краще не дати обітниці, ніж, давши, її не виконати», — мовив священик і продовжив.

І Господь допоміг Їфтахові здобути перемогу. Коли він повернувся додому, йому назустріч першою вийшла єдина донька. «Ах дочко моя! — вигукнув Їфтах. — Як ти засмутила мене…» Дізнавшись про батькову обіцянку перед Богом, дочка сказала, що її треба виконати.

Як бачите, ніхто не може легковажити своїми обіцянками. Незалежно від того, чи людині їх дали, чи Богові.

Що ж мені робити? — спитала Оксана.

Мабуть, те, що не зробили, хоча й мали зробити. Адже «Очі Господні — до праведних, а вуха Його до їхніх прохань, а Господнє лице проти тих, хто чинить лихе». Ви на мить уявіть, яким важким випробуванням було для Бога спостерігати за тим, як безжальні, злі люди образили Його єдиного Сина.

Дякую вам за таку потрібну для мене розмову, — сказала Оксана. — Я спробую все виправити і змінити. Може, Господь зглянеться надімною, як колись над ізраїльським народом, прийнявши моє щире каяття.

Галина ШУЛИМ

Фото ілюстративне, з вільних джерел

facebook