У холодну та сіру залу суду викликали за чергою. Невдовзі зайшла і ця пара: білявий чоловік з паличкою і прудка, як кажуть, наче вивірка, жінка.
Трохи часу присутні мовчки спостерігали за тим, як чоловік, важко відсапуючись, пересувався від дверей до першого ряду стільців у залі і довго вмощувався на одному з них. Нарешті вже сам суддя порушив тишу: За матеріалами
— Ви справді хочете розлучитися зі своєю дружиною? — звернувся він до сумного чоловіка.
Чоловік, хвилюючись, відразу все заперечив:
— Яке розлучення? Я не хочу розлучатися, це все дружина задумала. Потай від мене подала документи, привела сюди, сказала, що краще по-доброму.
Чоловік, звертаючись до судді, спробував розповісти, як він дорожить своєю сім’єю, як щиро любить дітей. Коли був при здоров’ї, побудував добротний величезний будинок для родини, де знайшлося місце і для тестя з тещею. А тепер, коли він занедужав, його, просто виставляють, як стареньку й непотрібну річ. Як він житиме один-однісінький? Чоловік просив не розлучати його з дружиною.
— Невже моє щире прохання виходить за межі людяності? — запитував він у присутніх людей в залі.
Але усі його слова губилися в галасі, зчиненому невгамовною жіночкою. Вона на всі заставки сварила чоловіка, звинувачуючи його у своєму марно потраченому житті, лементувала, що все одно досягне свого і розлучиться з ним. Цій гамірній жінці зовсім не хотілося співчувати. Натомість хотілося поставити її на місце, нагадавши про совість та людяність. Вона жила з чоловіком, коли він кожного дня старанно дбав про неї і дітей, працював і на роботі, і вдома по господарству. А як тільки занедужав, відразу від нього відвернулася, покинувши напризволяще, залишивши одного.
Проте суддя був іншої думки. Не надто переймаючись справою чужої і нецікавої йому людини, він поспіхом, без надання подружжю хоч невеликого часу на роздуми, розлучив цю пару. А чого тягти даремно час: діти дорослі, а майнових претензій чоловік до дружини не має…
Колишня дружина після того виділила покинутому чоловікові комірчину для проживання у будинку, який він побудував своїми силами за власні гроші. Хотіла його вижити зовсім, тож разом із тещею ставилася до нього не дуже добре. Колишній глава сім’ї, господар будинку завжди мовчав, не перечив ніколи нікому. Він навчився справлятися зі своєю недугою, не опустив руки. І словом, і ділом чоловікові допомагали сусіди, односельці. Він цінував їхню доброту та турботу, віддячував посильною для нього роботою.
Спливали роки швидко. Діти виросли й роз’їхалися. Тещі вже давно немає. Колишня дружина доживає сама — її всі оминають стороною. А суддя вчинив недобре на якійсь справі.
Не до віку недужий, не до віку пан — справедливо кажуть люди. Життя розставило все по місцях, кожен отримав, що заслужив.
Володимир БОЙЧУК
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
