Коли я виходила заміж за розлученого чоловіка, не задумувалася над тим, як вплине його колишня родина на наше теперішнє життя. На момент нашої зустрічі Віктор вже був розлучений багато років. Про свою колишню сім’ю говорив неохоче, та й я, чесно кажучи, не дуже про це питала, бо бачила, що ця тема йому неприємна.
Мені 34 роки, всі родичі і знайомі давно наполягали на тому, що мені пора заміж. То ж коли Віктор запропонував мені розписатися, я погодилася. Після весілля вирішила не зволікати з дітьми, у нас в грудні минулого року народився син. Я дуже щаслива.
У чоловіка є ще один син від першого шлюбу, великий вже, чотирнадцять років… Але з тим сином він не спілкується. Систематично платить аліменти, і на цьому все…
Якось я задумалася над тим, чому чоловік не спілкується з своїм старшим сином і запитала про це його рідну сестру:
– Так там колишня дружина така, що з нею жити і спілкуватися просто неможливо, – відповіла мені зовиця. – Коли вони розлучилися, дитині шість років було. Перша дружина настільки була ображена на Віктора, що навіть дитину йому не давала, налаштовувала проти батька. Брат уже і так, і сяк намагався, нічого не виходило! Ну, він і відступився…
Але тепер його колишня дуже шкодує про те, що розлучила сина з батьком. У хлопця почався важкий підлітковий період – в школі погано вчиться, уроки пропускає, з компанією вештається, маму не слухає. Колишня дзвонить і благає: «Ти ж батько, мовляв, допоможи вплинути, поговори з ним».
Ця інформація дуже вплинула на мене, адже у мене теж росте син. І я подумала собі, що в разі чого, Віктор так само легко відмовиться від спілкування з ним, як це зробив з старшим сином.
Тоді я сказала сестрі чоловіка:
– Мені здається, що зараз саме час відновити спілкування з сином? Він дійсно батько, якого хлопцю, можливо, зараз не вистачає…
– Так зараз, ага! Перша дружина сама винна. Так значить, ніхто їй не потрібен був, а тепер згадала, що є батько…
Я не витримала, і ввечері поговорила з чоловіком, мовляв, так не можна. Це також твоя дитина, яка потребує твоєї уваги.
Віктор тепер тільки руками розводить – мовляв, це все виховання дружини, і їй тепер пожинати плоди… В свій час я хотів допомагати, але мені не дали. А тепер які до мене претензії? Аліменти я плачу, а решту – проблеми моєї колишньої дружини. Не треба було мене так різко викреслювати з життя дитини.
Я до кінця не знаю, як мені до цього ставитися – залишити їх в спокої, нехай розбираються самі, чи наполягати на тому, щоб чоловік більше уваги приділяв своєму старшому сину. Чи сподіватися на те, що ось у нього народився новий син, і все зараз буде по-іншому…
Фото ілюстративне – adfaver.
