У грудні моя рідна сестра Оксана повернулася з заробітків. Вона попросила мене зібрати всю родину, щоб зустрітися і поговорити. Я відразу запідозрила, що справа може стосуватися спадщини. “Ось воно, – подумала я, – зараз почнуться розмови про те, чому їй нічого не дісталося”. Але Оксана приїхала з іншою метою. За столом вона сказала, що хоче поділитися тим, що має

Ми з сестрою Оксаною ніколи не були близькими. Життя нас розвело в різні боки: я залишилася в рідному селі, першою вийшла заміж і взяла на себе господарство, а Оксана поїхала в обласний центр в пошуках кращої долі.

Спочатку вона знімала квартиру, а потім вийшла заміж і почала жити з чоловіком у його матері.

Наші шляхи розійшлися не тільки фізично, але й емоційно. У мене народилося чотири донечки, і всі мої сили йшли на їх виховання. Оксана ж мала одного сина, якого виховувала у суворих умовах у квартирі свекрухи. У ті роки я навіть не замислювалася, як важко їй, адже у мене власних турбот було повно.

Наша мама завжди допомагала мені. Вона була моєю опорою і підтримкою у вихованні дітей. Вона не тільки допомагала з хатніми справами, але й фінансово підтримувала, адже моєму чоловікові було важко прогодувати таку велику сім’ю. Усі її сили йшли на те, щоб забезпечити мене і моїх дівчат.

Коли постало питання про спадщину, я переконала маму, що будинок має залишитися за мною. Адже в мене четверо дітей, а в Оксани – лише один син.

Мама, як завжди, погодилася зі мною. Все було переписано на мене, а Оксана промовчала. Вона ні слова не сказала про свої права, навіть коли приїздила в гості. Вона, як і раніше, приходила до нашого дому з усмішкою, привітно розмовляла зі мною і дітьми, ніби нічого не сталося.

Проте я завжди відчувала всередині якийсь страх. Я боялася, що одного дня Оксана все ж заявить про свої права на спадщину. Щоб хоч якось заспокоїтися, ми з мамою домовилися, що якщо сестра буде наполягати, то їй віддадуть велику земельну ділянку, яка залишилася в родині. Але на ділі ця земля давно була розділена між моїми дочками.

Час минав. Дівчата виросли й одна за одною вийшли заміж, а син Оксани поїхав навчатися за кордон. Він залишився жити в Австрії, одружився і майже не приїжджав додому.

Після того, як не стало чоловіка Оксана вирішила спробувати свої сили за кордоном і поїхала в Італію на заробітки, і стала нас сильно дивувати.

Ми були здивовані, коли одного разу вона передала нам посилку з італійськими продуктами. Це стало приємною несподіванкою. Але на цьому її підтримка не закінчилася: кожного року Оксана передавала нам гостинці, допомагала фінансово. Її щедрість вражала, адже ми ніколи її про це не просили.

У грудні Оксана повернулася в Україну. Вона попросила мене зібрати всю родину, щоб зустрітися і поговорити. Я відразу запідозрила, що справа може стосуватися спадщини.

“Ось воно, – подумала я, – зараз почнуться розмови про те, чому їй нічого не дісталося”.

Але Оксана приїхала з іншою метою. За столом вона сказала, що хоче поділитися тим, що має. Її син залишився жити в Австрії і не планує повертатися, а її квартира в обласному центрі пустує. Тож вона запропонувала одній із моїх дочок переїхати в ту квартиру.

– Хтось із ваших дівчат може не тільки жити в моїй квартирі, але й доглядати за нею. А з часом, якщо буде потрібно, допомагатиме й мені, – сказала Оксана. – Я не проти переписати квартиру на когось із ваших дітей, бо моєму синові вона не потрібна.

Ця пропозиція стала несподіванкою для всієї родини. Моя молодша донька, яка з чоловіком знімала квартиру, першою погодилася. Вона зраділа можливості не лише переїхати у власне житло, але й бути ближче до тітки. Між ними завжди були теплі стосунки, донька навіть мені чимось нагадує сестру молодості.

Того вечора я довго не могла заснути. Дивлячись на сестру, я розуміла, що вона – людина з великою душею. Вона могла б тримати образу на мене за будинок, за нашу маму, за те, що їй майже нічого не дісталося. Але замість цього вона вирішила допомогти моїй доньці.

Я не знала, чи змогла б я так само вчинити на її місці. Але тепер, дивлячись на неї, я відчувала вдячність. Можливо, наше життя і розвело нас у різні боки, але ми залишилися найріднішими людьми одна для одної. І зараз, коли ми знову стали спілкуватися більше, я розумію, наскільки важливо берегти сім’ю, навіть якщо в минулому були непорозуміння.

Оксана для мене – приклад мудрості та доброти. Її вчинок змусив мене переглянути багато речей у житті.

Дивлюся я на свою сестру і думаю, що вона у мене все ж дуже хороша людина, таких насправді мало. Не знаю, чи я на її місці зробила б так само.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page