У Ганни є рідна старша сестра і старі батьки.
У далекі радянські роки батько отримав від держави велику трикімнатну квартиру в дуже хорошому районі. Звичайно, що не просто так, а за багато років старанної роботу на заводі, а ще й тому, що мав в наявності сім’ю і двох дітей. Сім’ям без дітей тоді троячки не давали, ну хіба що космонавтам або чиновникам, ну аж ніяк не простим працівникам, нехай і бездоганних майстрів своєї справи, які простояли все життя біля одного верстата.
Час минав, сестри подорослішали. Старша сестра Ганни, Мирослава, дуже рано вискочила заміж, швиденько народила і так само стрімко розлучилася, повернувшись з сином жити до своїх батьків. Через кілька років вийшла заміж і сама Ганна, і на прохання свекрухи прописалася до чоловіка.
Якраз саме в цей час всі люди взялися повним ходом приватизувати квартири, абсолютно ще не розуміючи, що це, навіщо і як це все позначиться надалі в їхньому майбутньому житті. Батьки Ганни – люди прості, робочі, абсолютно не розбиралися у всяких юридичних тонкощах, а самі бояться усіляких там різного роду контор, оформлень документів, черг і збирання десятками різних довідок. Проте приватизацію оформили – “як всі”. Причому оформили на тих, хто був прописаний в квартирі на той момент – батько, мати, старша дочка і її дитина. Про Ганну, свою другу доньку, просто щиро забули. Чи не подумали на той момент.
А сама Ганна навіть дізналася про приватизацію зовсім випадково, вже через пару місяців.
– А як же я буду тепер? – задала вона багато раз питання своїм батькам.
– А ти що? – здивувалися батьки. – Тебе хіба можна було включити в приватизацію? Ти ж прописана в іншому місці? Ну вибач, ми навіть і не знали, що тебе теж можна було вписати і на тебе оформити приватизацію теж. А з іншого боку, може, і добре, у тебе буде шанс “отримати” квартиру самій. А ні – ну, значить, потім все переоформимо. Не хвилюйся ти так, все буде добре, ми ж свої – рідні.
Звичайно, ніякої квартири від держави Ганна вже не отримала.
Кілька разів в минулі роки вона намагалася завести розмову зі своїми батьками про спадщину. Мовляв, ну було б непогано переоформити квартиру так, щоб мені щось теж в ній мати. Поки батьки були молоді і повні сил, вони відмахувалися – зробимо, мовляв, потім, не спіши, це ж нічого не змінить, вона і так теж твоя. Не зараз же. Це ж треба довідки збирати, по чергах стояти, з роботи відпрошуватися всім. Що за терміновість? Зробимо, так, але не завтра. Ближче до осені, може бути. Або після Нового року займемося.
Само собою зрозуміло, ніхто так нічого і не зробив.
Коли батьки вийшли на пенсію, Ганна знову завела розмову про переоформлення батьківської квартири.
– Ой, ну знову ти за своє! – втомлено зітхнули батьки. – Скільки можна вже? Вас дві спадкоємиці, дві рідні сестри. Були б тут ще діти від інших шлюбів – зрозуміло, а так. Ну, невже не поділите цю квартиру між собою? Перестань. Дай нам дожити спокійно, нащо нам на старість зараз ці черги і зайві витрати.
В останній рік тато Ганни нездужає, просто не виходить з палати.
Та й мама здала. Ганна з сестрою всі витрати і турботи чесно ділять навпіл. По черзі їздять в лікарню, допомагають грошима, возять передачі, відвідують маму вдома, все їй там допомагають: миють, прибирають, готують.
В один із днів Ганна спробувала все-таки поговорити з сестрою з приводу спадщини.
Реакція її приголомшила.
– Як ти взагалі зараз про це можеш думати? Як у тебе язик повернувся! Ти квартиру, чи що, чекаєш? Та як ти можеш! Нехай батьки живуть довго! Я не буду про це навіть заводити розмову.
Як думаєте, можна ще щось зробити з боку Ганни, або махнути рукою? У неї двоє дітей, і застосування своїм грошам вона б знайшла.
А батьки постійно говорять:
– Розбирайтеся самі, дайте дожити спокійно.
Відносини в родині і між сестрами на були непогані. Раніше. До останнього часу.
Однак зараз, здається, все зіпсувалося, сестра рідко телефонує, розмовляти при зустрічі бажання немає, постійно кудись спішить. Сім’я наче змовилася проти Ганни, всі дорікають її в бездушності і користі. Батько однієї ногою вже там, на небесах, а вона тільки й думає, що про спадщину.
А Ганні дуже прикро, що батьків та сестру вона геть не хвилює, віддаючи їм зараз останню копійку, згодом вона може залишитися ні з чим.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – poem4you.
