Хто ж мені ще допоможе, як не рідна сестра – так і сказала, уявляєш, – розмовляє з близькою подругою Олеся, – це замість того, щоб віддати ті гроші! Від кого завгодно, але від своєї сестри я точно такого не очікувала ніколи зовсім. Все життя пройшла, а тепер родинних відносин, як не бувало, дуже непросто усвідомити це все.
– А що ж ти, прямо так й давала їй ті гроші, під “чесне слово” і на тому все? – цікавиться подруга в Олесі, – Хто ж зараз на слово вірить в наш час, зараз так не робиться й вже досить давно.
– А кому ще вірити, якщо не сестрі рідний, – хитає головою Олеся, – так в нашій рідні ніколи такого не було, позичали одне одному постійно усі, віддавали все до копійки, ніяких абсолютно розписок не запитували. Батьки нас виховували так все життя, що ми одна в одної – ближче родини у нас немає. Та й раніше я своїй Тетяні гроші давала, але вона завжди повертала мені, хоча інколи й з запізненням, але в житті все буває, я чудово розуміла завжди.
Сестри Олеся й Тетяна живуть в маленькому містечку, їм вже обом 50 років виповнилося, не за горами пенсія, і оглянутися не встигнеш.
Олеся – вдова, а чоловік Тетяни ще може гарно працювати. Обидві сестри мають лише по одній дитині, але у Олесі син, а у Тетяни – дочка.
– Син мій з дружиною квартиру купили, – каже Олеся, – двоє онуків у мене. Звичайно, син з невісткою взяли кредит в банку, зате своє житло власне мають. А у Тетяни моєї донька з чоловіком на орендованій квартирі жила.
Дочка Тетяни молодша за свого двоюрідного брата, заміж вона вийшла 5 років тому, півтора роки тому стала матір’ю. Спочатку жити зі своєю мамою, адже жити зі свекрухою молода жінка не захотіла.
– Зі своєю свекрухою я жити взагалі не мріяла, – сказала Поліна, як звуть племінницю Олесі, – будемо жити на орендованій квартирі. Як потім? Та не знаю я, як потім!
– Так допомагала Тетяна їм грошима завжди, – каже Олеся, – у її чоловіка руки золоті, він все вміє робити, за що не візьметься лише. За це його і на заводі тримають, і зарплату ще й непогану виплачують. І підробляти він гарно може тепер, в одне літо у когось дачу будував, так після того машину собі хорошу купив, нехай і не нову, зате дуже дорогу.
А потім та машина та поламалася, щось серйозне було, гроші на ремонт чималі потрібно. Тетяна все до сестри постійно приходила тоді, скаржилася на життя, адже її чоловік якраз тоді ще й занедужав, не працював, був весь час вдома, грошей не вистачало ні на що йому зовсім.
Син Олесі якраз задумав тоді квартиру купувати, оформляв документи для банку, потрібні були гроші на перший внесок.
– Я розраховувала їм десь тисяч 8 гривень дати, не більше, щоб допомогти, – каже Олеся, – але тут Тетяна: дай, сестро, грошей в борг, віддамо тобі вже через рік. Нам зараз непросто, ще й моя Поліна має великий борг по оплаті за оренду квартири, нам не справитися просто з усім зараз, нам потрібно 2 тисячі доларів.
– Ти ж знаєш, чоловік мій потім буде працювати, візьме підробіток хороший! – обіцяла сестра сестрі, – Та й донька з зятем допоможуть віддати, просто гроші потрібні терміново і ще й сума чимала. За пів року, якщо пощастить, навіть ми з тобою розрахуємося.
Син і невістка, які жили з дітьми у Олесі, погодилися почекати: родинна ж справа, тітку виручати треба, адже рідні люди мають допомагати одне одному в непрості часи.
Жили вони дружно, тісно з двома малюками, але що поробиш, якщо потрібно.
– Пів року пройшло, потім ще 2 місяці, – продовжує Олеся, – син уже до мене все частіше запитання ставив, коли, мовляв, сестра гроші віддасть? Йому ж треба знову документи збирати.
Олеся тоді відразу переадресувала запитання своїй рідній сестрі: давайте, мені синові квартиру треба купувати, вони й так відклали придбання, ми ж вам таку велику суму грошей позичили.
– Немає у мене грошей зараз зовсім, – відповіла спокійно Тетяна.
– Як немає? Ти ж обіцяла, що чоловік заробить, що дочка з зятем допоможуть?
– Не заробив чоловік за цей час, нічого зробити не можу, – відповідає, – а дочка з зятем з чого мені допоможуть? Вони на орендованій квартирі живуть, дочка в декреті, це ми з чоловіком їм допомагали завжди, а не вони нам.
– Я давай їй говорити, що так не робиться й потрібно гроші повертати, адже моїм дітям вони потрібні неменше, що так не робиться, що я їй дуже допомогла, а вона обіцянку не виконує, – каже Олеся.
– Виручила? І спасибі тобі! На що ще родичі потрібні? Допомагати, виручати у складний час. У нас неприємність була, ти допомогла, дякуємо тобі дуже. У тебе неприємність буде – я на допомогу прийду. Ми ж рідні сестри, хто ще нам допоможе.
– І все. Виручила й спасибі, – втирає сльози Олеся, – звичайно будь-яке спілкування після низки суперечок між нами припинилося. Для чого мені така рідня? Син дорікнув, пішов в банк, взяли кредит більше, ніж планували. Посперечалися ж і ми все через те, що я сестрі в борг дала, так що поспішили мої молоді з’їхати від мене.
А ще через пару місяців Олеся дізналася, що її племінниця, дочка Тетяни, зі своїм чоловіком теж відзначили новосілля: квартиру собі купили, нехай і з кредитом теж, але перший внесок внесли чималий!
– Виходить, – каже Олеся, – гроші у Тетяни тоді таки чималі були, лише вона вважала за краще мені сказати «спасибі», а доньці, яка в декреті сидить, квартиру допомогти купити. Не стала я їй дзвонити більше. Що б я почула? Що я сама в усьому винна? Це я і так знаю.
Написала вам люди свою історію для того, щоб ви ніколи не позичали гроші своїм рідним, щоб там у них не сталося, а то будете лише ворогами!
У когось ще траплялося таке, як зі мною? Який вихід ви знайшли? Чи можна мені ще чимось зарадити?
Фото ілюстративне.
