fbpx
Життєві історії
У чоловіка були дядько й тітка, дітей у них не було, тому коли їх не стало свій будинок вони оформили на мого Миколу. Він поїхав в село продавати його і був в захваті від нього: у будинку чотири кімнати, веранда, ні те, що наша тісна двокімнатна квартира. Районний центр в 10 хвилинах їзди, шкільний автобус ходить. На ділянці є гараж і теплиця, все дуже чисто і акуратно – тітонька була дуже господарська, а у дядька золоті руки, тому в будинку особливо нічого і не довелося робити. Але цей спадок зруйнував наш шлюб

Скільки я себе пам’ятаю, то все життя я жила в місті. Зараз мені 38 років, за весь цей час я була в селі тільки в дитинстві у прабабусі і два рази їздила до рідні чоловіка, можливо, років десь 10 назад. Чоловік мій теж не з села родом: свекруха міська, рано її не стало, і наша сім’я успадкувала її квартиру.

А в селі жила тітка, яка не мала дітей і дядько чоловіка. Вони любили свого племінника, а дядько був ще і його хрещеним батьком, в загальному, рідніше немає куди. Вони ще при житті написали заповіт племіннику, моєму чоловікові, цей будинок, все одно більше залишати їм спадок не було кому.

Спочатку занедужала тітка, так і не вибралася, а через місяць слідом за нею пішов і її чоловік. Їх було дійсно дуже шкода – милі і добрі старі люди, нашим дітям весь час надсилали подарунки, самі до нас приїжджали, гостювали з тиждень. Вони завжди говорили, що більше тижня не можуть у нас бути – шумно від машин і важке повітря від того, що так багато автомобілів. Інша справа у них в селі – чисте повітря, тиша, все з городу своє, свіже, річка поруч, щоб рибку ловити. Ми з чоловіком переглядалися і посміхалися – ну не бачили ми в цьому романтику та щастя, щоб постійно жити порпаючись біля землі.

Коли чоловік вступив в спадок, було вирішено продавати будинок. Він не так далеко від нашого міста, приблизно 5 годин їзди на машині. Можна і на поїзді: вранці сів – ввечері вже в селі. Чоловік узяв відпустку на початку осені і поїхав туди на машині, треба було будинок в порядок привести перед продажем.

Потім Микола дзвонив нам звідти, говорив, що це не будинок, а палац, люди навколо доброзичливі, рибка з річки смачна, повітря прекрасне. Ну й добре, кваплю його з продажем – тягне, каже, що ніхто поки не купує. Я почала відчувати недобре – ціну ми встановили невисоку, тому «палац» могли купити запросто і при чому дуже навіть швидко, а активності в продажу я від нього не бачила. Оголошення наше було в інтернеті, напевно хтось реагував.

Але ось вже згодом Микола приїхав додому, і все з’ясувалося: він геть відмовляється продавати будинок і вирішив нас, всю сім’ю туди перевезти жити.

Бігає по кімнатах, махає руками і розповідає, як все там прекрасно: опалення є, вода проведена, теплий санвузол. У будинку чотири кімнати, веранда, ні те, що наша тісна двокімнатна квартира. Районний центр в 10 хвилинах їзди, шкільний автобус ходить. На ділянці є гараж і теплиця, все дуже чисто і акуратно – тітонька була дуже господарська, а у дядька золоті руки, тому в будинку особливо нічого і не довелося робити. Так, покупців було хоч відбавляй, але чоловік їх навіть не пускає на подвір’я.

Загалом, він все за всіх вирішив: переїжджаємо в село і все тут. Я працюю на пошті – і там є пошта, якщо що. Він уже знайшов собі роботу, а ще хоче стати фермером, вже придумав, чим він там займатися буде – що і як. Дочки наші – 15 і 12 років школу закінчать, їм міська квартира залишиться, нехай роблять що хочуть, а поки там вчитися будуть, освіта скрізь однакова, а тим паче зараз навчання скрізь майже дистанційне. Дівчата не хочуть їхати туди в село, але чоловік сказав, що буде все так, як він вирішив і крапка. Я не хочу теж: не хочу я в село, а він серйозно сказав, що згоден на розлучення, раз так. Він чоловік – він керує сім’єю, а якщо сім’я проти, то нам не по дорозі.

Зараз Микола збирається звільнятися з роботи і перебиратися в своє село, ми майже не спілкуємося між собою. Гостьовим шлюбом він жити не хоче, тому що говорить, що це неправильно, коли сім’я окремо живе. Я намагаюся переконати себе і дівчаток, що село – це добре, але поки не виходить. Загалом, настрій на нулі, мені здається, я навіть до розлучення швидше готова, ніж до переїзду жити в село. Що я там робитиму?

Тепер я шкодую, що на нас оформили цю спадщину, все наше життя сімейне цей спадок руйнує. Як тепер вчинити, я не знаю. Що ви порадите мені, щоб усім добре було?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – vlasnyk-ternopl.

You cannot copy content of this page