У нашої з братом мами є дача. Гарна, з усіма умовами та великою ділянкою. Відколи не стало батька, мама там проводить більшу частину свого часу. Ми теж любимо з дітьми туди їздити. Тато колись поставив для онуків гірку, гойдалки і пісочницю.
Сама мама – нітрохи не городниця: залишилися ягоди і плодові дерева, ще вона вирощує зелень і квіти. Дача – найкраще місце для відпочинку після трудового тижня. Так вважаю не тільки я, брат теж раніше так думав. Це зараз Андрій мовчить, там невістка за двох думає.
Світлана не любить нашу дачу. Ще б пак: треба листя з пісочниці прибрати, привезти мішки з новим пісочком, басейн накачати, води туди принести. А це все – робота! А вона хоче відпочивати! І хоче, щоб Андрій відпочивав!
Наші з Світланою діти – однолітки. В минулому році обидва пішли в перший клас. Але племінник не вмів читати. А винна була моя мама.
У червні минулого року, коли пройшли випускні в дитячих садках, мама запропонувала забрати обох онуків на дачу на все літо. Я свого відправила, тим більше – там всі умови для дітей створені, а ось Світлана не погодилася, вирішила, що він краще ще в садок походить до серпня. Ще й їм з Андрієм треба буде приїжджати, що-небудь привозити, а там і робити що-небудь доведеться. Навіщо?
За літо мама навчила мого сина читати. А син Андрія і Світлана такими успіхами похвалитися не міг: його батьки все літо працювали, вечорами відпочивали, і взагалі, дотримувалися логіки – в школі навчать.
П’ятого серпня у мами був день народження, куди запросили сім’ю Андрія. Мій син читав усе підряд. Треба було бачити вираз обличчя Світлани. Вона так і сказала:
– Нічого дивного! Наочний приклад, коли один онук – улюблений, а другий – ні!
Мама заперечила, що вона запрошувала обох дітей. Але ще й винною залишилося. Вивертом логіки Світлани можна тільки позаздрити:
– Ви ж не попередили, що будете їх вчити! Треба було сказати, тоді і мій з Вами б поїхав!
Свято було зіпсовано, вони скоро зібралися і пішли. Мама, під впливом докорів сумління за те, що один з її онуків не вміє читати, знайшла дитячий розвиваючий центр, розташований неподалік від будинку Світлани і Андрія, подзвонила туди, все довідалася, приготувала озвучену ними суму грошей за курс «Я читаю», і зателефонувала Світлані.
Дружина брата милостиво погодилася, щоб мама водила її дитину на заняття. За півтора місяці племінник теж почав читати. Мама не чекала подяк – вона зробила це все заради внука, якого любить нітрохи не менше, ніж мою дитину.
В кінці жовтня всі знову зібралися, але вже на ювілеї Андрія. Куди Світлана попросила приходити без дітей. Ближче до кінця вечора я помітила, що мама дуже засмучена. Додому ми з нею їхали разом, вона поділилася причиною зіпсованого настрою:
– Я чула, як Світлана з Андрієм розмовляли. Не хотіла підслуховувати, але Світлана так голосно говорила. Вона згодна, щоб її син поїхав на дачу в майбутньому році, і просила Андрія, щоб він мені це повідомив. Вона сказала Андрію, що я це заслужила, виправивши свою помилку! Яку помилку? Коли так стало: щоб взяти онука на дачу, треба спочатку це заслужити? Мені так неприємно стало. Візьму, звичайно, куди піду? Але як же все це некрасиво.
Ось так. Цього року обидва внуки з мамою на дачі. Сама Світлана на дачу не їздить. Андрія теж не відпускає навіть для того, щоб він маму відвіз.
Виходить, що варто було мамі викласти кругленьку суму і вирішити проблему з читанням, яку повинні були вирішувати батьки, – як все, заслужила бабуся компанію онука на ціле літо. І дача відразу не таким поганим місцем стала, так?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
