fbpx

У батьків моєї невістки все має бути найкраще. Як тільки діти одружилися, сват прийнявся допомагати, але мені все це відразу не сподобалося

Чотири роки тому мій син Дмитро одружився з Мартою. Зі сватами я познайомилася практично перед весіллям і вони мені не дуже сподобалися. Особливо батько нареченої, який видався мені надто самовпевненим. При першій же зустрічі розповідав, що живуть вони дуже заможно.

На момент одруження моєму синові було 25 років. Чи багато молодих людей у ​​цьому віці мають своє житло, яке не дісталося їм у спадок, не куплене батьками, а зароблене? От і у Дмитра з власності була лише частка у нашій із ним квартирі. Я вважала, що синові потрібно дати освіту, а там, з часом, він сам собі заробить на все, що йому потрібно.

– Не нажив нічого, не заробив, а одружитися надумав. Гаразд, ми допоможемо, – повернув у розмові майбутній сват просто при знайомстві.

Дружині на момент їхнього шлюбу теж було 25, ровесники вони разом в університеті навчалися. Мені так і хотілося сказати, що їхня дочка теж нічого нажити не встигла, але промовчала. Одним словом, мені не сподобалися майбутні родичі.

– Батьки Марти дають грошей на перший внесок, – сказав мені син.

– Може, не треба брати? – кажу. – Поживіть зі мною, самі назбирайте. Краще спочатку спочатку однокімнатну взяти, потім розширюватися, але не бути нікому зобов’язаними.

– Батьки дають – треба брати, – вважає невістка. – Вони ж не в борг дають, а просто так. Дарують. Хто від такого відмовлятиметься? Є можливість купити двокімнатну, а я житиму спочатку зі свекрухою, потім, невідомо скільки в однокімнатній тулитися? Я так не хочу.

– Згадаєш мої слова, синку, – кажу, – такі люди, як батьки Марти, постійно нагадуватимуть про свій «подарунок». Ти пошкодуєш, що прийняв його.

Син не прислухався, а вийшло все, як я сказала. Сваха промовчить, а сват постійно сину вказує на всі промахи та недоліки:

– Полицю криво повісив, це і то зробити не зміг, не рано одружився?

– Та що ти розумієш у ламінаті! Я сказав, що ми оберемо, отже, ми оберемо!

– Маємо право приходити, коли нам заманеться, ми, зрештою, половину цієї квартири сплатили!

Уявляєте? Я Марті намагалася сказати, що не треба б її батькові так поводитися. Вони ж окрема родина.

– А що вони такого сказали? – плескала очима невістка. – Це ж тато. Він так жартує. Вони нам тільки добра хочуть, вони й так нам допомогли, грошей на житло дали.

Дуже швидко син переконався, що я була права. Був випадок, на хрестинах онука зібралися родичі за столом, і тут сват при всіх каже, що мій син в цій квартирі не господар.

Після того випадку я з батьками невістки спілкуватися відмовилася навідріз. До онука на рік ходила з подарунком, попередньо дізнавшись, що сватів точно не буде. Рік відзначили і син повернувся до мене. А як жити, якщо тобі постійно дорікають?

До речі, вони так і не розлучилися з Мартою. Не живуть разом, але й не розлучаються офіційно. Аліменти від сина невістці батько брати заборонив. Син подарунки дитині купує, передає пакунки із гостинцями. Марта до нас потай приходить, плаче, звинувачує Дмитра в тому, що він її покинув.

– Йдемо жити до моєї мами, не хочеш? Давай квартиру винаймемо! Я знайшов підробіток, — пропонує син дружині, – але в квартиру твоїх батьків я більше не повернуся. Хочеш бути сім’єю? Давай житимемо, але твоєму батькові в нашу родину дорога буде закрита.

– Це ж тато, він хоче як краще, – виправдовується невістка, – якщо я піду з нашої квартири, то назавжди з батьками зіпсую стосунки. Та й на що ми житимемо? Підробіток! Цього мало, щоби купити квартиру. Дмитро міг би просто промовчати, покивати головою. І було б усе тихо, ні, йому обов’язково треба було сперечатися та показувати, що він розумний та самостійний.

Отак і живуть майже рік. У мене потай зустрічаються. Як донести до невістки, що за такої її поведінки вона скоро стане справді колишньою. Офіційно.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page